1 2 3 4 5 6 7 8

Стиль архітектури доби Гетьманщини досі звично називали ''українським бароко''. Як показало наше дослідження, таке визначення є некоректним внаслідок глибокої феноменологічної відмінності стилістики архітектури України доби Гетьманщини від європейського бароко. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини можна визначити як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

ВИСНОВКИ

Результат дисертаційного дослідження є теоретико-методологічним. Це пропозиції до концепції основних особливостей формування і розвитку містобудування й архітектури на теренах України в добу Гетьманщини, що включають такі основні положення:

1. Архітектурно-містобудівна спадщина доби Гетьманщини в межах регіонів України розподілена дуже нерівномірно. Це відображає характерну для цієї доби різну інтенсивність процесів розвитку архітектури й містобудування по регіонах. Найбільше об'єктів архітектурної та містобудівної спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі ( 24 % споруд, 38 % комплексів, 30 % міст), в Галичині (38 % споруд, 13 % комплексів, 5 % міст), а найменше - на Півдні України (3 % споруд, 8 % комплексів, 19 % міст). Ця регіональна нерівномірність процесів розвитку архітектури й містобудування вперше кількісно охарактеризована в цьому дослідженні. Регіони з високою інтенсивністю архітектурно-містобудівних процесів становлять найбільший інтерес для дослідника.

2. Бурхливий розвиток архітектури й містобудування в добу Гетьманщини був спричинений революційними соціально-політичними, економічними й культурними змінами в Україні у результаті переможної національно-визвольної та станової революції (Хмельниччини). Найбільше на сферу містобудування і архітектури вплинули такі чинники, як створення своєї держави; розширення української етнічної території з містобудівним освоєнням Слобідської України, а також поява нової суспільної еліти й численного класу вільних підприємливих людей.

Дисертаційним дослідженням виявлено такі основні риси архітектурно-містобудівної діяльності у добу після Хмельниччини:

- значний розвиток архітектурно-містобудівної діяльності у Наддніпрянщині, Лівобережжі й на Слобожанщині водночас із занепадом її в інших регіонах; центром такої діяльності стає і лишається до кінця доби Київ;

- безпрецедентний, порівняно з попередніми епохами, розвиток мурованого будівництва з головною роллю замовника у визначенні архітектурної програми та домінуючою роллю державних замовлень у становленні нової архітектурної типології та стилістики;

- поступовий перехід від середньовічних методів професійної праці (за вказаними замовником зразками) до розробки й ''апробації'' проектних креслеників і ведення за ними будівельних робіт, формування сучасного розуміння професії архітектора.

3. Етапи суспільно-політичного розвитку України розглядуваної доби відобразилися в етапах розвитку архітектури й містобудування. Дисертантом обгрунтована дещо інша, ніж дотепер, періодизація розвитку архітектури доби Гетьманщини. На основі поточнення висновків попередніх дослідників запропоновано розрізняти три основні етапи:

1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі й містобудуванні.

2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.

3. 1750 р.-1781 р. Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.

4. Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, об'ємно-просторовою композицією, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований у розглядувану добу, обумовив їхній містобудівний розвиток у наступні століття і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.

5. Дослідженням з'ясовано, що у просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору цих комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності розпланувальних вирішень. Все це забезпечило фортифікаційним і монастирським комплексам домінуючу роль в об'ємно-просторовій композиції міст і сіл.

ДослідженнямИ доведено, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, запропоновано розрізняти такі композиційні типи монастирів:

1 2 3 4 5 6 7 8