| Назва: | Значення досліджень архітектури й містобудування України доби Гетьманщини |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,22 KB |
| Скачувань: | 11 |
Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.
Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).
Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).
6. У добу Гетьманщини провідним функціональним типом були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві, окрім двох класичних для доби типологічних груп (хрещато-банної; тридільної і хрещатої) велике значення для розвитку архітектури мали контамінації цих основних типів, а також маргінальні типи - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові.
7. Для розпланувально-просторових та архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні: відкритість, розімкненість композиційних побудов; переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність побудови об'ємів і мас; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечило логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.
У неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.
8. У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано розрізняти два напрямки в стилістиці архітектури розглядуваної доби:
- місцеве відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах України;
- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.
Доведено, що стиль архітектури доби Гетьманщини, який досі звично називали ''українським бароко'', має глибокі феноменологічні відмінності від європейського бароко. Зроблено висновок про те, що в силу розвитку національної державності та гуманістичних тенденцій в культурі архітектура України доби Гетьманщини типологічно ближча до явищ європейського Ренессансу, ніж до синхронних барокових стильових течій Європи. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини неправомірно визнавати ні бароковою, ані ренесансною. Натомість запропоновано поточнити визначення її стилістики як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.
9. Архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні ордери, хрещато-банні структури) й розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.
Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).
Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).
6. У добу Гетьманщини провідним функціональним типом були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві, окрім двох класичних для доби типологічних груп (хрещато-банної; тридільної і хрещатої) велике значення для розвитку архітектури мали контамінації цих основних типів, а також маргінальні типи - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові.
7. Для розпланувально-просторових та архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні: відкритість, розімкненість композиційних побудов; переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність побудови об'ємів і мас; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечило логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.
У неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.
8. У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано розрізняти два напрямки в стилістиці архітектури розглядуваної доби:
- місцеве відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах України;
- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.
Доведено, що стиль архітектури доби Гетьманщини, який досі звично називали ''українським бароко'', має глибокі феноменологічні відмінності від європейського бароко. Зроблено висновок про те, що в силу розвитку національної державності та гуманістичних тенденцій в культурі архітектура України доби Гетьманщини типологічно ближча до явищ європейського Ренессансу, ніж до синхронних барокових стильових течій Європи. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини неправомірно визнавати ні бароковою, ані ренесансною. Натомість запропоновано поточнити визначення її стилістики як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.
9. Архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні ордери, хрещато-банні структури) й розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.
Новости загрузка новостей...