| Назва: | Український архітектор Максим Мосціпанов |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 458,97 KB |
| Скачувань: | 6 |
У жовтні 1781 року Мосціпанов, тоді "абшитований майор", був призначений на Королівського городничого, а р. 1782 дістав ранг надвірного радника. Року 1787 він просив нагородити його орденом св. Володимира IV ступеня, але, здається, даремно. На посаді Королівського городничого Мосціпанов залишався довго, можливо, до кінця життя. Принаймні ще року 1797 колезький радник Максим Мосціпанов був городничим у Коропі. Останні роки Мосціпанова пройшли тихо в провінційному закутку. Мирно начальствував він над градом Коропом. Тут він і одружився з донькою коропчанина і коропівського казначея, колезького асесора Василя Лихошерстова - Марією, від якої мав кількох синів. Помер він десь в останніх роках XVIII або на початку XIX століття.
Не багата на факти біографія Максима Мосціпанова. Але вона викликає низку думок. Насамперед, чи справді з переходом на військову службу закінчилася мистецька діяльність Мосціпанова? Ми дуже мало знаємо про архітектурне і взагалі мистецьке життя на Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Глухівське будівництво 1760 - 1770-тих років, в добу Малоросійської Колегії, церковне будівництво на Україні (особливо в Києві), яке пишним цвітом розцвіло в останні десятиліття вільного й багатого монастирського життя перед секуляризацією маєтків (1786 року), будування губерніяльних установ Лівобережжя в 1780 - 1790-тих рр., нарешті будівництво по великих маєтках української та російської знаті на Україні, - все це вимагало архітектурних сил і талантів.
Року 1788 за М.Мосціпановим рахувалося в Коропі і м.Нових Млинах 26 селян чоловіч. статі і 21 селянка.
Архітектурне будівництво на Лівобережній Україні того часу було пов'язане з блискучим розвитком імперської архітектури, що залишив чудові пам'ятки європейського мистецтва на російському грунті. Будови Растреллі, Камероца і Ґравергі були й на Україні і вони мало чим поступаються перед найкращими творами цих великих мистців. Але було б величезною помилкою вважати, що вся архітектурна творчість на Лівобережній Україні другої половини XVIII століття йшла в річищі російського мистецтва. Цьому суперечить діяльність таких українських архітектурних осередків того часу, як, наприклад. Київської школи, що виросла в дусі традицій Ґотфріда Шеделя, в особі її найкращих представників - С.Ковніра і а І.Григоровича-Барського. І безперечно, що були в той час і на Лівобережній Україні українські архітекти, більші й менші таланти, що їх твори здебільшого не збереглись у вирі історії, а їхні імення загубилися в масі архівного матеріялу. Випадково знаємо, що відомий згодом харківський архітект Ярославський будував наприкінці XVIII стол. губерніяльні установи в Новгороді-Сіверському. Знаємо також, що в той час у Глухові (а, мабуть, і в інших місцях Лівобережжя) працював український архітект Федір Савич.
Кілька слів про Ф.Савича, бо його біографія де в чому нагадує життєвий шлях Мосцінанова. Колезький канцелярист (також канцелярії Малоросійського Скарбу) Федір Савич, представник відомої старшинської фамілії, був року 1772, за наказом Рум'яннева, призначений учнем до Квасова к "науке архитектуры" - "по собственному моему произволенію", як згадував він пізніше в одній офіційній заяві. Під керівництвом Квасова Савич працював до 1778 року (ще на початку 1779 року він рахується "архитекторским мучеником"). Він добре засвоїв теорію, але визнавав, що не досить знає практику.
Року 1778 Квасов подався до димісії і незабаром помер (до 1781 р.). Савичеві треба було (та й хотілося) їхати кінчати науку до Петербургу. Але бідність і родинні обставини (глибока старість і самотність матері) стали цьому на перешкоді. Отже бідолашний архітект змушений був просити (25. V. 1778 р.) Рум'янцева увільни і й його від тієї науки і призначити знову "к письменним ділам" до Скарбової Канцелярії. Румянцев не дав на це згоди. Року 1779 Ф.Савич "за познанія в архитектуре" дістав рангу військового товариша. Ще в 1780-тих роках він виконує низку архітектурних робіт, зокрема при добудові ним же розпочатої (1779 р.) соборної Свято-Троїцької церкви у Глухові (1782-1784 рр.) і, здається, при відбудові Глухова після страшної пожежі 7. VIII. 1784 року. Але це були занадто вузькі рамки для молодого архітекта. Талант нидів у провінційних умовах, і кінець можна було передбачити. Савич, як і його старший колега Мосціпанов, змушений був перемінити архітектуру на звичайну кар'єру урядовця. Року 1782 він був призначений начальником столу Новгородсіверської Казенної Палати, р. 1784 дістав рангу титулярного радника, а р. 1790 був асесором цієї палати. Дальша доля його нам невідома.
Не багата на факти біографія Максима Мосціпанова. Але вона викликає низку думок. Насамперед, чи справді з переходом на військову службу закінчилася мистецька діяльність Мосціпанова? Ми дуже мало знаємо про архітектурне і взагалі мистецьке життя на Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Глухівське будівництво 1760 - 1770-тих років, в добу Малоросійської Колегії, церковне будівництво на Україні (особливо в Києві), яке пишним цвітом розцвіло в останні десятиліття вільного й багатого монастирського життя перед секуляризацією маєтків (1786 року), будування губерніяльних установ Лівобережжя в 1780 - 1790-тих рр., нарешті будівництво по великих маєтках української та російської знаті на Україні, - все це вимагало архітектурних сил і талантів.
Року 1788 за М.Мосціпановим рахувалося в Коропі і м.Нових Млинах 26 селян чоловіч. статі і 21 селянка.
Архітектурне будівництво на Лівобережній Україні того часу було пов'язане з блискучим розвитком імперської архітектури, що залишив чудові пам'ятки європейського мистецтва на російському грунті. Будови Растреллі, Камероца і Ґравергі були й на Україні і вони мало чим поступаються перед найкращими творами цих великих мистців. Але було б величезною помилкою вважати, що вся архітектурна творчість на Лівобережній Україні другої половини XVIII століття йшла в річищі російського мистецтва. Цьому суперечить діяльність таких українських архітектурних осередків того часу, як, наприклад. Київської школи, що виросла в дусі традицій Ґотфріда Шеделя, в особі її найкращих представників - С.Ковніра і а І.Григоровича-Барського. І безперечно, що були в той час і на Лівобережній Україні українські архітекти, більші й менші таланти, що їх твори здебільшого не збереглись у вирі історії, а їхні імення загубилися в масі архівного матеріялу. Випадково знаємо, що відомий згодом харківський архітект Ярославський будував наприкінці XVIII стол. губерніяльні установи в Новгороді-Сіверському. Знаємо також, що в той час у Глухові (а, мабуть, і в інших місцях Лівобережжя) працював український архітект Федір Савич.
Кілька слів про Ф.Савича, бо його біографія де в чому нагадує життєвий шлях Мосцінанова. Колезький канцелярист (також канцелярії Малоросійського Скарбу) Федір Савич, представник відомої старшинської фамілії, був року 1772, за наказом Рум'яннева, призначений учнем до Квасова к "науке архитектуры" - "по собственному моему произволенію", як згадував він пізніше в одній офіційній заяві. Під керівництвом Квасова Савич працював до 1778 року (ще на початку 1779 року він рахується "архитекторским мучеником"). Він добре засвоїв теорію, але визнавав, що не досить знає практику.
Року 1778 Квасов подався до димісії і незабаром помер (до 1781 р.). Савичеві треба було (та й хотілося) їхати кінчати науку до Петербургу. Але бідність і родинні обставини (глибока старість і самотність матері) стали цьому на перешкоді. Отже бідолашний архітект змушений був просити (25. V. 1778 р.) Рум'янцева увільни і й його від тієї науки і призначити знову "к письменним ділам" до Скарбової Канцелярії. Румянцев не дав на це згоди. Року 1779 Ф.Савич "за познанія в архитектуре" дістав рангу військового товариша. Ще в 1780-тих роках він виконує низку архітектурних робіт, зокрема при добудові ним же розпочатої (1779 р.) соборної Свято-Троїцької церкви у Глухові (1782-1784 рр.) і, здається, при відбудові Глухова після страшної пожежі 7. VIII. 1784 року. Але це були занадто вузькі рамки для молодого архітекта. Талант нидів у провінційних умовах, і кінець можна було передбачити. Савич, як і його старший колега Мосціпанов, змушений був перемінити архітектуру на звичайну кар'єру урядовця. Року 1782 він був призначений начальником столу Новгородсіверської Казенної Палати, р. 1784 дістав рангу титулярного радника, а р. 1790 був асесором цієї палати. Дальша доля його нам невідома.
Новости загрузка новостей...