| Назва: | Пам’ятки архітектури Київської Русі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 705,58 KB |
| Скачувань: | 43 |
На жаль, стан збереження церковної будівлі настільки оплаканий, що перевірити слушність таких припущень неможливо. З мурів старої Успенської церкви виділили тільки дві вівтарні апсиди (середня і північна) та західна стіна, прислонена пізнішими добудовами.
При кінці ХІ чи на пос. ХІІ ст. при церкві збудували мініатюрну тринавну й однобанну каплицю Іоана Предтечі, яка потім увійшла до поширеного прибудовами корпусу власне церкви. Свій нинішній вигляд, включно до перекриття й настінних декорацій в дусі українського бароко, церква завдячує обнові ХVІІІ ст.
Два Михайлівські монастирі. У 1088 р. у Києві постав над дніпровою кручею славний Видубицький монастир із церквою св. Михайла, а в 1108р. князь Святополк –Михайло Ізяславович збудував Михайлівський Золотоверхний монастир (насупроти Софійської кафедри). Рівночасне постання тих двох Михайлівських монастирів у Києві історики зв’язують із поширенням у нас діалістичної науки болгарських “богумилів” (боротьба добра й духа зі злом і матерією, героєм якої є архістритиг Михаїл) та послабленням впливу Царгорода у нас за Ярослава Мудрого.
Центром нових впливів уже в ХІІ ст. стає Афон, я через Балкани, тобто Болгарію й Македонію в українську образотворчість уже тоді починають проникати найраніші впливи західноєвропейської романщини.
Подібно як Софія, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря була вся вкрита фресками й мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має афонські й західноєвропейські, романські впливи.
“Мистецтво тих мозаїк, - говорить академік Кондаков, - як і в київській Софії, було візантійське, але виконання було вже українське, а й саму мозаїку, мабуть, виконали українські учні греків”. Сичов висловив переконання, що михайлівські мозаїки – це вислід мистецьких досягнень македонської школи – як у своїх архаїзуючих формах, так і в нових формах романізованого македонського мистецтва, виявлених у композиції Євхаристії.
Спас на Берестові й Кирилівська церква. “сію церков созда великій і всея Руси князь і самодержавець, святий Воладимір. По літах же многих і по разоренії от безбодних татар, обновися сиренним Петром АЛХМГ (1643) года”.
Такий напис над дверима старого притвору Преображенської церкви на Берестові під Києвом змусив декого з дослідників визнати Спас на Берестові пам’яткою українського будівництва часів Володимира Великого. Тільки пильніші досліди (П.Покришкіна в 1909-1910 р.р.) над кладкою стін і технікою дерев’яних підвалин пересунули час постання церкви на ХІ і навіть ХІІ ст.
Щоправда, Спас на Берестові мав своїх попередників, уже за Ярослава Мудрого на його місці стояла Петропавлівська церква, а під 1072р. літопис згадує “монастир германич”, прозваний так від свого ігумена Германа. Коли ж у 1096р. він був зруйнований половецьким ханом Буляком, за його відбудови взявся князь Володимир Мономах, який примістив у ньому гробниці для свого сина, дочки й онука. Крім цього Мономах збудував собі на Берестові “новий двір”. Більш-менш у той час постала Спаська церква на Берестові, котру Могила приписав фандації Володимира Великого. Як і більшість церков княжої доби, Спас на Берестові не вцілів до нас без змін.
Єдиною з церков великокняжного Києва, яка зберегла свій первісний корпус незабудованим прибудовами, є заложена коло 1140 р князем Всеволодом ІІ Олеговичем “отня” (родова) церква св. Кирила в Дорожичах під Києвом. Її зовнішнє барокове оформлення, надане їй за реставрації гетьмана Мазепи й митрополита Ясинського (п’ять барокових бань і трукутна барокова фасада від чола), не порушило українсько-візантійського поземлення, й тому вона краще, аніж інші церкви ХІ-ХІІ ст., надається до студій над нашим тогочасним будівництвом.
У 1860р. в цій церкві були відкриті фрески, в 1881-1883 р.р. оновлені під доглядом проф. Прахова. Очевидно, вони не вціліли до нас в ідеальному стані, але дають доволі приблизне явлення про їхній первісний стиль і характер. Найкраще збереглися фрески південної апсиди (н-д, “Кирилівського приділу”), котрі ілюструють “діяння” св.Кирила й Афанасія Олександрійського.
Як у Михайлівському Золотоверхому монастирі, так і тут є слов’янські написи, що наводять нас на думку місцевої провенієнції фресок. Стильово вони належать до тієї доби візантійського стінопису, в якій змагалися два напрями – мозаїчний, тобто монументальний, з простотою композиції, фронтальністю постатей, єритичністю драпері, і малярський, тобто реальний, живий. Кирилівські фрески належать саме до того другого напрямку.
Будівництво Чернігова. У порівнянні з київськими пам’ятками чернігівські церкви виявляють доволі окреслені самобутні ціхи. Тмутаракань, як первіснок Мстислава Сміливого і східно- та малоазіатські впливи в його культурі, не могли не відбитися на будівництві Чернігова. Крім того, чернігівські пам’ятки виразніше, ніж київські, відбивають на собі впливи західноєвропейської романщини.
Князь Мстислав заснував у Чернігові закінчену вже по його смерті Преображенську кафедру, прозвану популярно Чернігівським Спасом.
При кінці ХІ чи на пос. ХІІ ст. при церкві збудували мініатюрну тринавну й однобанну каплицю Іоана Предтечі, яка потім увійшла до поширеного прибудовами корпусу власне церкви. Свій нинішній вигляд, включно до перекриття й настінних декорацій в дусі українського бароко, церква завдячує обнові ХVІІІ ст.
Два Михайлівські монастирі. У 1088 р. у Києві постав над дніпровою кручею славний Видубицький монастир із церквою св. Михайла, а в 1108р. князь Святополк –Михайло Ізяславович збудував Михайлівський Золотоверхний монастир (насупроти Софійської кафедри). Рівночасне постання тих двох Михайлівських монастирів у Києві історики зв’язують із поширенням у нас діалістичної науки болгарських “богумилів” (боротьба добра й духа зі злом і матерією, героєм якої є архістритиг Михаїл) та послабленням впливу Царгорода у нас за Ярослава Мудрого.
Центром нових впливів уже в ХІІ ст. стає Афон, я через Балкани, тобто Болгарію й Македонію в українську образотворчість уже тоді починають проникати найраніші впливи західноєвропейської романщини.
Подібно як Софія, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря була вся вкрита фресками й мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має афонські й західноєвропейські, романські впливи.
“Мистецтво тих мозаїк, - говорить академік Кондаков, - як і в київській Софії, було візантійське, але виконання було вже українське, а й саму мозаїку, мабуть, виконали українські учні греків”. Сичов висловив переконання, що михайлівські мозаїки – це вислід мистецьких досягнень македонської школи – як у своїх архаїзуючих формах, так і в нових формах романізованого македонського мистецтва, виявлених у композиції Євхаристії.
Спас на Берестові й Кирилівська церква. “сію церков созда великій і всея Руси князь і самодержавець, святий Воладимір. По літах же многих і по разоренії от безбодних татар, обновися сиренним Петром АЛХМГ (1643) года”.
Такий напис над дверима старого притвору Преображенської церкви на Берестові під Києвом змусив декого з дослідників визнати Спас на Берестові пам’яткою українського будівництва часів Володимира Великого. Тільки пильніші досліди (П.Покришкіна в 1909-1910 р.р.) над кладкою стін і технікою дерев’яних підвалин пересунули час постання церкви на ХІ і навіть ХІІ ст.
Щоправда, Спас на Берестові мав своїх попередників, уже за Ярослава Мудрого на його місці стояла Петропавлівська церква, а під 1072р. літопис згадує “монастир германич”, прозваний так від свого ігумена Германа. Коли ж у 1096р. він був зруйнований половецьким ханом Буляком, за його відбудови взявся князь Володимир Мономах, який примістив у ньому гробниці для свого сина, дочки й онука. Крім цього Мономах збудував собі на Берестові “новий двір”. Більш-менш у той час постала Спаська церква на Берестові, котру Могила приписав фандації Володимира Великого. Як і більшість церков княжої доби, Спас на Берестові не вцілів до нас без змін.
Єдиною з церков великокняжного Києва, яка зберегла свій первісний корпус незабудованим прибудовами, є заложена коло 1140 р князем Всеволодом ІІ Олеговичем “отня” (родова) церква св. Кирила в Дорожичах під Києвом. Її зовнішнє барокове оформлення, надане їй за реставрації гетьмана Мазепи й митрополита Ясинського (п’ять барокових бань і трукутна барокова фасада від чола), не порушило українсько-візантійського поземлення, й тому вона краще, аніж інші церкви ХІ-ХІІ ст., надається до студій над нашим тогочасним будівництвом.
У 1860р. в цій церкві були відкриті фрески, в 1881-1883 р.р. оновлені під доглядом проф. Прахова. Очевидно, вони не вціліли до нас в ідеальному стані, але дають доволі приблизне явлення про їхній первісний стиль і характер. Найкраще збереглися фрески південної апсиди (н-д, “Кирилівського приділу”), котрі ілюструють “діяння” св.Кирила й Афанасія Олександрійського.
Як у Михайлівському Золотоверхому монастирі, так і тут є слов’янські написи, що наводять нас на думку місцевої провенієнції фресок. Стильово вони належать до тієї доби візантійського стінопису, в якій змагалися два напрями – мозаїчний, тобто монументальний, з простотою композиції, фронтальністю постатей, єритичністю драпері, і малярський, тобто реальний, живий. Кирилівські фрески належать саме до того другого напрямку.
Будівництво Чернігова. У порівнянні з київськими пам’ятками чернігівські церкви виявляють доволі окреслені самобутні ціхи. Тмутаракань, як первіснок Мстислава Сміливого і східно- та малоазіатські впливи в його культурі, не могли не відбитися на будівництві Чернігова. Крім того, чернігівські пам’ятки виразніше, ніж київські, відбивають на собі впливи західноєвропейської романщини.
Князь Мстислав заснував у Чернігові закінчену вже по його смерті Преображенську кафедру, прозвану популярно Чернігівським Спасом.
Новости загрузка новостей...