1 2 3 4 5 6 7

З появою грошей та розвитком міждержавної торгівлі суттєво зміню¬вались і економічні умови життя. Е. Мейєр вбачає в цьому причину соці¬альних криз, здебільшого в VII-VI ст. до н.е.: "Селянин вже не може обмінювати вироблені ним продукти на ті, які йому потрібні. З'явився посередник - гроші, і ринкові ціни залежать від становища великої торгівлі, від ввезення заморських продуктів. Для того, щоб купити одяг і життєві припаси, щоб поповнити свій інвентар, щоб прогодувати себе та свою родину в неврожайні роки, він повинен мати гроші, а через те, що їх у нього немає, він позичає під лихварські відсотки і потім, у випадку неплатоспроможності, він сам, його дружина і його майно зазнають усієї строгості боргового права. Та сама небезпека загрожує і поручителю: "поручись - і ти в небезпеці" - застерігає мудрий спартанець Хілон". Е. Мейєр за всіма показниками порівнює цей період з періодом VII-VIII ст. н. е.

У Стародавній Греції першими почали проводити кредитні операції служителі храмів. Найбільш відомими храмами, що виконували функцію банків, були Дельфійський (в догомерівську епоху), Ефеський, Делоський та Самоський. Довгий час храми були зручним місцем зберігання цінностей, і служителі цих храмів почали надавати гроші під відсотки як гро¬мадянам, так і державі. Але служителі храмів не сплачували відсотків своїм вкладникам, тому як протидія в V-IV ст. до н.е. почали з'являти¬ся приватні банки. Спочатку діяльність приватних банків обмежувалась обмінними операціями грошових знаків. Приватних банкірів у Старо¬давній Греції називали трапезитами (від гр. trapeza - стіл). На столах роз¬кладали різні види монет та проводили обмінні операції. До нас дійшли імена трапезитів: Філостефан, Пазіон. Промисел банкірів, так само як тор¬гівля, не вважався шляхетною справою - ним займались лише іноземці і та вільновідпущені раби. Операції проводились досить примітивні, а про і регулювання взагалі не йшлося. Розписки ще не були відомі трапезитам.

Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносять до часів Стародавнього Риму. В Стародавньому Римі, в IV-III ст. до н.е., банки дістали більший розвиток. Приватних банкірів спочатку називали трапезитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках на ринках-форумах, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів. Також аргентарії надавали позики під відсотки під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов'язані державою вести облікові книги. В Римській імперії, на початку епохи імператорів, розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати про¬цес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підпри¬ємців - 8 1/3 %, для знаті - 4 1/6, для всіх інших - до 6 1/4 %. Тільки за морськими позиками, через підвищений ризик, дозволялося стягувати 12 1/2, %. З розпадом Римської імперії та занепадом господарства протя¬гом раннього Середньовіччя банківські операції повністю припинились.

Довгий час потому будь-яке стягнення відсотків трактувалось як лихварство, тобто позика, що пригнічувала кредитоотримувача.

Християнська церква не тільки визнавала стягнення відсотків аморальним, але пізніше забороняла під страхом духовного покарання.

У Київській Русі кредит існував нарівні з готівковими грошима, але не набув значного поширення. В ті часи відсотки мали назву рези, рости, лихва, взвиття. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в 2 поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових обо¬ротів. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні пра¬вила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Зве¬дення законів, що формувало та регулювало систему майнових відносин, мало назву Руська правда. Руська правда поповнювалась з часом нови¬ми вимогами щодо правил надання кредиту.

У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки:

1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів);

2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не бу¬ло поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення.

3) якщо свідки під присягою показували на ко¬ристь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.

1 2 3 4 5 6 7