1 2 3 4

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм¬ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен¬ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У Статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

• піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян тощо.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю¬ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист

населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї¬ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту {СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство¬рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро¬мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом:

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Пра¬вил санітарної охорони території України».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, N° 341 «Про Програму профілак¬тики СНІДу та наркоманії на 1999- 2000 роки». ,

> Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших норматив¬них актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль¬ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже¬ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо¬рони праці в Україні.

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви¬робничого середовища на 1996 - 2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до За¬кону України «Про охорону праці».

Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез¬печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад¬кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части¬ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на¬ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез¬печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

1 2 3 4