| Назва: | Гетьман І. Мазепа |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,12 KB |
| Надіслав(ла): | Xzavr |
| Опис: | Інститут підприємництва, м. Львів |
| Скачувань: | 4512 |
Під час першого штурму Азова, Петро особисто віддав наказ Мазепі брати все військо козацьке і йти під Азов. Чернігівський полковник Яків Лизогуб пішов на байдарках Дніпром, а гетьман з рештою війська степом. Козаки за час цього походу взяли 14 міст, а сам Петро – нічого. Як пише тогочасний літописець: “Государь царь Петр Алексиевич с войском ходил под Азов, но не взял, токмо каланчу.”
Наступного року цар Петро розпочав новий похід на Азов. Проаналізувавши минулорічну поразку Петро вирішив основну частину роботи покласти на плечі гетьмана з козацтвом. 17 червня українські полки першими увірвались в місто і заволоділи одним міським больверком с чотирма великими гарматами. Там закріпились і додавши власні гармати, цілу добу обстрілювали Азов. Турки не витримали такого масового вогню і здали місто. Петро на радощах поїхав до Москви святкувати перемогу, а утримувати Азов доручив Мазепі. Ще два роки Мазепа з козаками тримали на собі турецький натиск, аж поки турки не заключили з Москвою 30 річний мир.
Не встигли козаки повернутися з походу, як цар знову віддає наказ готуватися до війни. Петрові потрібен був вихід в Балтійське море, якого Москва ніколи до цього часу не мала.
Мазепа добре розумів, що Україна, яка витерпіла спустошливу Кримську компанію, не встані витримати ще одну війну. На той момент Україна вже не мала ну економічних ні військових сил достатніх для досконалого ведення війни. Було зрозуміло, що Петро основні надії в цій війні має саме на Мазепу з козацьким військом.
Мазепа писав цареві:
“… От уже 11 літ вершиться війна з Кримом і всі війська московські йдуть через нашу землю. Люди терплять бо їм топчуть трави й хліб, витинають і випалюють байраки. Гінці безперестанно їздять не тільки з царськими грамотами, а й з воєводськими листами, требують від жителів собі корму і пиття, а ні – то б`ють і безчестять навіть старшину козацьку. Хоч і є царський указ без царської грамоти і гетьманських проїзжих листів нікому нічого не брати, але на то ніхто не дивиться й знати того не хоче…”
Воєводи московські дійсно, в прямому значені слова, грабували Україну. Були випадки, коли царські війська вимагали зустрічати їх зі всіма почестями, а потім, отримавши те, що просили, грабували поселення, палили хати, гвалтували дівчат і жінок, забирали з собою всі харчі і худобу, доходило навіть до того, що забирали в полон самих людей. Якщо якесь місто відважувалося протистояти воєводському свавіллю – вимуштрувані московські війська просто стирали це місто з лиця землі.
На той час Мазепа був гетьманом вже дванадцять років. За ці роки козацьке військо здійснило одинадцять літніх і десять зимових походів. І похід проти Швеції був майже неможливий для України. На Україні був голод – люди їли хліб наполовину з лободою. Саме після того, як цар Петро прислав гнівну відповідь на лист Мазепи з вимогою негайно йти воювати, Мазепа вперше задумався над становищем України. Мазепа думав про це не один, його підтримувала майже вся старшина, але для виступу проти Москви ще було зарано.
Незадоволення народу московськими порядками перекинулося і на козацьке військо. Відомо щонайменше десять сутичок між козацькими загонами і московськими військами. Найкривавіша розігралася у місті Пскові. Сотня козаків хотіли закупити фураж у місцевого населення і розрахуватися “чехами”, які отримували від царського уряду за службу. Проте московські люди відмовились приймати “чехи”. Козаки звернулись до московського управителя тих земель, мотивуючи, що є закони, як постановив сам уряд самодержавної Москви. Але і тут їм було відмовлено. Тоді козацький загін відмовився підчинятися московському командуванню. У відповідь проти них було вислано стрілецький полк. Сорок козаків було втоплено або вбито, у решти забрали зброю і коней. Козаки скаржилися на це самому Шереметьєву, але він нічого не зробив. Більше того звинуватив у всьому самих козаків.
З того часу у листах Мазепи до царя постійно бачимо неприязне ставлення. Мазепа не виступав відкрито проти царської волі, але й вже не підкорявся їй так, як раніше.
Зростало незадоволення і на Січі. Запорожці прямо відмовились приймати присягу на вірність цареві, поки не буде знесено всіх фортець навколо Січі. Більше того в одному із листів до гетьмана була пряма погроза піти на Батурин і вбити гетьмана за те, що він підтримує Москву.
Наступного року цар Петро розпочав новий похід на Азов. Проаналізувавши минулорічну поразку Петро вирішив основну частину роботи покласти на плечі гетьмана з козацтвом. 17 червня українські полки першими увірвались в місто і заволоділи одним міським больверком с чотирма великими гарматами. Там закріпились і додавши власні гармати, цілу добу обстрілювали Азов. Турки не витримали такого масового вогню і здали місто. Петро на радощах поїхав до Москви святкувати перемогу, а утримувати Азов доручив Мазепі. Ще два роки Мазепа з козаками тримали на собі турецький натиск, аж поки турки не заключили з Москвою 30 річний мир.
Не встигли козаки повернутися з походу, як цар знову віддає наказ готуватися до війни. Петрові потрібен був вихід в Балтійське море, якого Москва ніколи до цього часу не мала.
Мазепа добре розумів, що Україна, яка витерпіла спустошливу Кримську компанію, не встані витримати ще одну війну. На той момент Україна вже не мала ну економічних ні військових сил достатніх для досконалого ведення війни. Було зрозуміло, що Петро основні надії в цій війні має саме на Мазепу з козацьким військом.
Мазепа писав цареві:
“… От уже 11 літ вершиться війна з Кримом і всі війська московські йдуть через нашу землю. Люди терплять бо їм топчуть трави й хліб, витинають і випалюють байраки. Гінці безперестанно їздять не тільки з царськими грамотами, а й з воєводськими листами, требують від жителів собі корму і пиття, а ні – то б`ють і безчестять навіть старшину козацьку. Хоч і є царський указ без царської грамоти і гетьманських проїзжих листів нікому нічого не брати, але на то ніхто не дивиться й знати того не хоче…”
Воєводи московські дійсно, в прямому значені слова, грабували Україну. Були випадки, коли царські війська вимагали зустрічати їх зі всіма почестями, а потім, отримавши те, що просили, грабували поселення, палили хати, гвалтували дівчат і жінок, забирали з собою всі харчі і худобу, доходило навіть до того, що забирали в полон самих людей. Якщо якесь місто відважувалося протистояти воєводському свавіллю – вимуштрувані московські війська просто стирали це місто з лиця землі.
На той час Мазепа був гетьманом вже дванадцять років. За ці роки козацьке військо здійснило одинадцять літніх і десять зимових походів. І похід проти Швеції був майже неможливий для України. На Україні був голод – люди їли хліб наполовину з лободою. Саме після того, як цар Петро прислав гнівну відповідь на лист Мазепи з вимогою негайно йти воювати, Мазепа вперше задумався над становищем України. Мазепа думав про це не один, його підтримувала майже вся старшина, але для виступу проти Москви ще було зарано.
Незадоволення народу московськими порядками перекинулося і на козацьке військо. Відомо щонайменше десять сутичок між козацькими загонами і московськими військами. Найкривавіша розігралася у місті Пскові. Сотня козаків хотіли закупити фураж у місцевого населення і розрахуватися “чехами”, які отримували від царського уряду за службу. Проте московські люди відмовились приймати “чехи”. Козаки звернулись до московського управителя тих земель, мотивуючи, що є закони, як постановив сам уряд самодержавної Москви. Але і тут їм було відмовлено. Тоді козацький загін відмовився підчинятися московському командуванню. У відповідь проти них було вислано стрілецький полк. Сорок козаків було втоплено або вбито, у решти забрали зброю і коней. Козаки скаржилися на це самому Шереметьєву, але він нічого не зробив. Більше того звинуватив у всьому самих козаків.
З того часу у листах Мазепи до царя постійно бачимо неприязне ставлення. Мазепа не виступав відкрито проти царської волі, але й вже не підкорявся їй так, як раніше.
Зростало незадоволення і на Січі. Запорожці прямо відмовились приймати присягу на вірність цареві, поки не буде знесено всіх фортець навколо Січі. Більше того в одному із листів до гетьмана була пряма погроза піти на Батурин і вбити гетьмана за те, що він підтримує Москву.