1 2 3 4 5 6 7

Писав і Орлик, що козакам дають хліба вдвоє менше ніж московським військам, не дають круп, сала, м`яса, солі. Коні козацькі знесилені від піврічної роботи, а козаки всі голі і босі.Про наругу над українським народом неслися до гетьмана листи і з України.

Коли цар сподівався приходу короля Карла із шведським військом на Україну, він виставив проти нього корпус війська на чолі із Меншиковим. Мазепі ж цар наказав стати під командування Меншикова. Вже раніше цар грозився нагородити Мазепу титулом “князь Римської імперії”, з козацьких полків зробити загони драгун, з українських земель викроїти княжество для герцога Мальборо, а гетьманську булаву віддати Меньшикову. Останню крапку у списку терпіння козацької старшини було поставлено у Києві під час візиту царя. Меньшиков прилюдно, при всій старшині, заявив, що вже пора перевішати всю старшину і найкращий момент це негайно, поки тут цар з усім своїм військом. Гетьман, який вже вирішив піти на великий крок і заключити союз із шведами, побачив, що йде не сам. Вже перед цим Мазепа мав зносини з княгинею Дульською, яка була посередником між ним і королем Карлом. Гетьман дуже обережно пробував грунт перед тим як зробити свій крок.

Петро вирішив у Києві будувати фортецю. Коли почали закладати цю фортецю рознесли багато дворів, повирубувано було багато садів, а людей просто вигнано на вулицю і наказано йти жити куди хочуть. Жодної компенсації московський уряд не надав. Будувати фортецю було зігнано козаків. Будівництво йшло 5 місяців силами козаків і за їх же кошти. Над козаками цар приставив німецького полковника Гейнса із московськими стрільцями.

Тим часом армія Карла ХІІ отримувала одну перемогу за іншою. Петро шукав підтримки по всій Європі. Відбулась велика зустріч між Польщою і Росією у Жовкві. Мазепу також було туди запрошено, але не для поради, а для того, щоб сказати йому рішення Петра віддати Польщі Правобережжя, скасувати козацьке військо. Цар сказав це Мазепі 20 квітня на великій військовій раді. Мазепа після ради не пішов на вечерю до царя і нічого не повідомивши розпустив козацьку старшину. Старшина дізналася про ці царські плани не від гетьмана, а з інших джерел. Звістка про близький кінець їх сильно схвилювала. Проводилися таємні ради в обозного Ломиковського і в миргородського полковника Апостола. Назрівав великий бунт. І коли пізно вночі Мазепа отримав перший лист від польського короля Станіслава, ставленика шведського Мазепа прийняв рішення прийняти бік Карла ХІІ.

Частина військової старшини незалежно від Мазепи теж прийшла до рішення, що теперішня історична хвиля – єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиківський вже порозумілися між собою і лише думали як перетягти на свій бік Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала, що і гетьман думає про те саме, що і старшина. Як і в кожної великої ідеї, був і свій зрадник. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Кочубей склав донос в Москву про зраду гетьмана і старшини, цей донос налічував 32 пункти. Щоправда з кочубеївського доносу нічого вийшло: московський уряд не повірив Кочубею і Іскрі (бувшому полтавському полковнику) і приговорив їх до страти. Після їх смерті донос був ліквідований. В доносі брали ще участь сотник Кованько, піп Святайло і вихрест жид Яненко їх наказано було взяти на муки і бити кнутом.

Тим часом шведський король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з`єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду на якій було вирішено не йти на це з`єднання, а направити листа Карлові, аби він навіть не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, зіславшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла ХІІ. Батурин залишає сердюцькому полковнику Чечелю, якому було залишено чотири сердюцьких полки та частину полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були “солдати”. Козакам досі нічого не сказали про зносини Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ, а солдат послухає, і діло революції буде зроблене. Вцьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року. Лише в останній момент перед лицем швецького війська Мазепа проголосив військові про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. Ось імена тих хто пішли:

1 2 3 4 5 6 7