| Назва: | Особистість С. Дягілєва та його роль у пропаганді російського мистецтва |
| Тип: | Курсові роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 45,72 KB |
| Надіслав(ла): | Train |
| Опис: | Київський Національний Університет Культури та Мистецтв. |
| Скачувань: | 479 |
Незважаючи на те, що славу Дягілєву принесли російські балети в передвоєнних сезонах, він був проти того, щоб балетне мистецтво підгравало опері. Однак, перший свій тріумф і був забезпечений завдяки тому, що його балетна трупа виступала разом з оперною. Але, вже рік опісля, Дягілєв відмовився ділити зароблене з сестрою балету - оперою. У 1913-1914 роках опера стала займати в репертуарі набагато значніше місце, ніж в 1909 році, в рік, який став вершиною оперного успіху. Враховуючи економічну невпевненість, феномен Дягілєва примусив імпресаріо робити фінансові вливання в музичне мистецтво набагато більше.
5.3. ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Дягілєв добре платив своїм акторам. Цей шлях був обраний не випадково. Великі заробітки повинні були стати свого роду компенсацією за їх відхід з Імператорської сцени, а також не дати артистам на неї повернутися. Платити великі гонорари було необхідно через існуючу велику конкуренцію з комерційними театрами, які також жадібно полювали на артистів балету з Росії. Розміри заробітних плат, знайдені у Дягілєва в щоденнику, є досить-таки приблизними. Мова йде о післявоєнних заробітках. Багато які контракти, що мали особливе значення, добре сховані від дослідників. Такі заходи були прийняті після того, як в шестидесятих роках почалося безліч спекулятивних операцій відносно меморобілії Російських Балетних Сезонів. Передбачається, що примірники контрактів з різними видатними артистами балетів зберігаються у одного з родичів артистів. Незважаючи на таку заплутаність навколо записів Дягілєва, в його щоденнику за 1910 рік були виявлені деякі помітки, які і допомогли створити певну думку про можливий рівень цін на ринку артистів балету, що існував в тому сезоні. У них була проведена паралель між заробітками у Маріїнському театрі і в антрепризе.
Навесні 1909 року Броніслава Ніжінська згадує, що всі танцюристи імператорської сцени не могли говорити ні про що, крім як про можливість участі в проектах Дягілєва. Ставки починалися від однієї тисячі франків, що становило на ті часи триста сімдесят п'ять рублів – саме цю суму міг заробити середній артист балету на імператорській сцені за півроку. Деякі артисти просили, щоб Броніслава могла дати Дягілєву рекомендацію відносно того або іншого артиста. У 1910 році ціни злетіли на декілька порядків. За репетиційний період, в який артисти вступили десь на початку квітня, і, беручи участь в ньому до середини липня, коли були зіграні останні спектаклі в Парижі, артисти, зайняті в проекті Дягілєва, отримували більше, ніж вони отримували за рік роботи у Маріїнському театрі.
Нижче я записала цифри, які і допоможуть відчути різницю:
Річний заробіток Сезонна оплата, вказана
в Імператорському театрі Дягілєвим у його щоденнику
(ціни вказані у крб. і фр. франках) (ціни вказані у фр. франках)
Лідія Лопокова 720 крб. (1 872 фр.) 2 000 фр. франків
Георгій Розай 960 крб. (2 496 фр.) 3 000 фр. франків
Олександр Орлов 960 крб. (2 496 фр.) 2 800 фр. франків
Броніслава Ніжінська 900 крб. (2 340 фр.) 2200/2500 франків
Віра Фокіна 900 крб. (2 340 фр.) 2 800 фр. франків
Крок Дягілєва від сезонних постановок до постійних і поступово зростаюча залежність від грошей, завдяки котрим трупа ставала відданою, стали основними причинами зростання зарплат артистів.
Контракт, підписаний десятого лютого 1911 року з недосвідченим артистом М.В. Гуліуком, стимулював його щорічний заробіток. Якщо у сезоні 1911-1912 років це були 8 000 французьких франків, то в сезоні 1912-1913 рр. щорічний заробіток цього артиста став досягати 10 000 франків. 15 грудня 1912 року Хильда Бевік, перша дягілєвська артистка з Англії, була найнята на роботу з випробувальним строком у два з половиною місяця, протягом яких їй виплачувалася платня з розрахунку 750 франків в місяць з правом укладення договору на один рік. На початку 1913 року Хильда Маннінгс, яку Дягілєв перейменував у Лідію Соколову, приєдналася до його трупи на таких же умовах. Ці базові зарплати, які досягали до 9 000 франків на рік, були в два рази більше тих, які отримували артисти Паріжської Опери.
5.3. ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Дягілєв добре платив своїм акторам. Цей шлях був обраний не випадково. Великі заробітки повинні були стати свого роду компенсацією за їх відхід з Імператорської сцени, а також не дати артистам на неї повернутися. Платити великі гонорари було необхідно через існуючу велику конкуренцію з комерційними театрами, які також жадібно полювали на артистів балету з Росії. Розміри заробітних плат, знайдені у Дягілєва в щоденнику, є досить-таки приблизними. Мова йде о післявоєнних заробітках. Багато які контракти, що мали особливе значення, добре сховані від дослідників. Такі заходи були прийняті після того, як в шестидесятих роках почалося безліч спекулятивних операцій відносно меморобілії Російських Балетних Сезонів. Передбачається, що примірники контрактів з різними видатними артистами балетів зберігаються у одного з родичів артистів. Незважаючи на таку заплутаність навколо записів Дягілєва, в його щоденнику за 1910 рік були виявлені деякі помітки, які і допомогли створити певну думку про можливий рівень цін на ринку артистів балету, що існував в тому сезоні. У них була проведена паралель між заробітками у Маріїнському театрі і в антрепризе.
Навесні 1909 року Броніслава Ніжінська згадує, що всі танцюристи імператорської сцени не могли говорити ні про що, крім як про можливість участі в проектах Дягілєва. Ставки починалися від однієї тисячі франків, що становило на ті часи триста сімдесят п'ять рублів – саме цю суму міг заробити середній артист балету на імператорській сцені за півроку. Деякі артисти просили, щоб Броніслава могла дати Дягілєву рекомендацію відносно того або іншого артиста. У 1910 році ціни злетіли на декілька порядків. За репетиційний період, в який артисти вступили десь на початку квітня, і, беручи участь в ньому до середини липня, коли були зіграні останні спектаклі в Парижі, артисти, зайняті в проекті Дягілєва, отримували більше, ніж вони отримували за рік роботи у Маріїнському театрі.
Нижче я записала цифри, які і допоможуть відчути різницю:
Річний заробіток Сезонна оплата, вказана
в Імператорському театрі Дягілєвим у його щоденнику
(ціни вказані у крб. і фр. франках) (ціни вказані у фр. франках)
Лідія Лопокова 720 крб. (1 872 фр.) 2 000 фр. франків
Георгій Розай 960 крб. (2 496 фр.) 3 000 фр. франків
Олександр Орлов 960 крб. (2 496 фр.) 2 800 фр. франків
Броніслава Ніжінська 900 крб. (2 340 фр.) 2200/2500 франків
Віра Фокіна 900 крб. (2 340 фр.) 2 800 фр. франків
Крок Дягілєва від сезонних постановок до постійних і поступово зростаюча залежність від грошей, завдяки котрим трупа ставала відданою, стали основними причинами зростання зарплат артистів.
Контракт, підписаний десятого лютого 1911 року з недосвідченим артистом М.В. Гуліуком, стимулював його щорічний заробіток. Якщо у сезоні 1911-1912 років це були 8 000 французьких франків, то в сезоні 1912-1913 рр. щорічний заробіток цього артиста став досягати 10 000 франків. 15 грудня 1912 року Хильда Бевік, перша дягілєвська артистка з Англії, була найнята на роботу з випробувальним строком у два з половиною місяця, протягом яких їй виплачувалася платня з розрахунку 750 франків в місяць з правом укладення договору на один рік. На початку 1913 року Хильда Маннінгс, яку Дягілєв перейменував у Лідію Соколову, приєдналася до його трупи на таких же умовах. Ці базові зарплати, які досягали до 9 000 франків на рік, були в два рази більше тих, які отримували артисти Паріжської Опери.