1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

19 — 22 жовтня 1656 року російсько-українські війська розгромили ординців під Озерною, внаслідок чого кримський хан не наважувався втручатися в українські справи аж до 1658 року. Але в період найбільших успіхів російських та українських військ проти Речі Посполитої (визволення Білорусії, Західної України, взяття Вільнюса, облога Риги) царський уряд зробив злочинний прорахунок у зовнішній політиці, що в подальшому також вдарило по Росії, не кажучи вже про Україну та Білорусію. Були припинені військові дії проти Польщі та Литви, а потім оголошено війну Швеції, що дало змогу Речі Посполитій зміцнитися і в подальшому перейти в контрнаступ на сході, звело нанівець результати російсько-українського походу 1654 — 1655 років. Українські представники не були навіть допущені до наметів, де велися переговори російських та польських дипломатів у Вільнюсі, їх навіть не повідомили про умови встановленого перемир'я. Це будві першим грубим порушенням договору 1654 року, і викликало закономірну тривогу й гостре невдоволення уряд України. Російський посол в Україні Бутурлін писав зі слів Остапа Виговського про тяжке враження, яке зробила в Чигирині вістка про Віденське перемир'я. У Чигирині тоді було скликано раду (12 жовтня 1656 р.), яка одно. стайно прийняла рішення, скріплене присягою: "Будет кто на них наступать и им всем заодно противу того стоять". Ґрунтовнішу інформацію добули Ф. Бутурлін та В. Михайлов під час обіду з Остапом, Данилом і Костянтином Виговськими у Гоголеві (2 червня 1657 р.): прибувши до Чигирина, українські посли впали до ніг Хмельницького і з сльозами на очах повідомили про інцидент у Вільнюсі, про те, що царський уряд нібито мириться з польським на умовах Поляновського договору 1634 р., тобто залишаючи Україну під Польщею. Тоді гетьман схопився "як навіжений, що розуму збувся та крикнув: "Не журіться, діти! Я знаю, що робити! Треба одступити нам од руки царської і підемо туди, де нам Всевишній бути скаже...". Тоді саме Виговський, так принаймні свідчили його родичі, насилу втримав гетьмана від свого наміру, умовивши його почекати перевіреної інформації про умови Віденського перемир'я. До розриву союзу з Росією справа не дійшла, але гетьман, виразно відчувши справжні наміри царського уряду, посилив дипломатичну діяльність по зміцненню коаліції проти Речі Посполитої. Така коаліція дала б можливість прискорити визволення західноукраїнських земель, закріпити міжнародний авторитет України як суверенної держави.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16