1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

У Паволочі Виговський зібрав нове військо і розгромив дєсятитисячну орду, яка поверталася з України до Криму, обтяжена ясиром. Унаслідок трьох битв (під Паволоччю, Чудновим та на Уманському шляху) козаки Виговського знищили понад вісім тисяч ординців і відбили весь ясир. З полоненими татарами і ногайцями Виговський послав вість до хана про свій успіх, вимагаючи звільнення гетьмана. У разі відмови Виговський погрожував погромом ординців на переправах. Ця погроза викликала сподіваний ефект. Мурзи почали нарікати на порушення ханом угоди з Хмельницьким, тиснути на Іслам-Гірея III і той мусив ще раз змінити зовнішньополітичний курс. Гетьмана було відпущено і з почестями проведено до Паволочі. Тут же він разом із генеральним писарем, полковником І. Богуном та іншими заходився формувати нове військо для відсічі карателям, які після перемоги під Берестечком сунули в Наддніпрянську Україну. У цей складний і тяжкий часі Виговський виявив себе енергійним, мужнім і досвідченим полководцем та організатором. З визволенням гетьмана Виговський особливу увагу приділяє своїм основним обов'язкам як керівника дипломатичної служби. Невдовзі гетьман і генеральний писар уже, приймали в Корсуні російського посла Г. Богданова та посланців Іслам-Гірея III. Характерно, що саме в цей момент Виговський наполегливо переконував царського посла в необхідності допомоги українським повстанцям та встановленням союзу України і Росії, вказував на вигідність такого союзу для Росії, пропонував свої послуги в складанні відповідного договору. Як відомо, царський уряд з ряду причин (побоювання спалаху нової селянської війни в Росії, тяжкої війни з Річчю Посполитою в момент після поразки повстанців, зовнішньополітичних ускладнень та ін.) не поспішав давати остаточну відповідь на листи українського уряду і навіть пригальмував рух у напрямку зближення з Україною. Виговський тоді вказував послу на можливі негативні наслідки для Росії нерішучого курсу, її уряду: після перемоги над Україною війська Речі Посполитої та Кримського ханства з усією силою вдарять на Москву, а козакам, якщо не буде нині дано підтримки, прийдеться теж взяти участь у цьому поході. Майже одночасно (27.VІІ.1651 р.) у Корсуні Хмельницький та Виговський зустрічали назаретського митрополита Гавриїла. 28 липня Гавриїл продовжив свій шлях до Москви, захопивши з собою листи Хмельницького до царя і лист Виговського до керівника Посольського приказу дяка МТ. Волошенінова. Генеральний писар винагородив тоді митрополита, давши йому коня і грошей (50 "ефимков левкових"). У вересні 1651 року Виговський запевняв російського представника І. Юденкова в тому, що Хмельницький відмовився перейти у підданство султана як пропонувалося турецьким послом Османом-чаушем.

У цей же час точилися жорстокі бої під Білою Церквою, в ході яких повстанцям вдалося зупинити ворожу, навалу. Розпочалися довготривалі мирні переговори, які чергувалися з тяжкими боями. Врешті справа дійшла до порозуміння на умовах значно тяжчих від Зборівських. Вість про це викликала гостре невдоволення рядового козацтва. 19 вересня до білоцерківського замку прибули для остаточного замирення дипломати Речі Посполитої (смоленський воєвода Юрій Глебович та литовський стольник). За їхніми словами, записаними потім А. М'ясківським, королівським секретарем, побачивши так невчасно прибулих послів, Виговський аж за голову схопився і сказав:

"Чи ви здуріли, панове, що у вогонь до хлопства прийшли, і ми, вас боронячи, погинемо!" І все ж, він разом з Хмельницьким гідно прийняв послів, поклявшися, що оборонить їх ("хіба що по трупах наших чернь до вас прийде і татари"). Це свідчення зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові.

І справді, коли частина рядових козаків прорвалася до білоцерківського замку, прагнучи вбити послів, останніх, рішуче оборонили Хмельницький, Виговський і деякі полковники. За свідченням того ж М'ясківського посли Речі Посполитої визнали: "Якби не він сам (Хмельницький — Ю.М.), не Виговський, Хмелецький, Гладкий, Богун, Громика, полковники, то були б погинули. Хмельницький і Виговський, і вся старшина щиро прагнули миру". Виступ рядового козацтва виявив однак значний вплив на короля і уряд Речі Посполитої, й умови миру були змінені на користь повстанців. Так, чисельність реєстру Війська Запорозького підіймалася до двадцяти тисяч проти умовлених спочатку десяти.

Визначну роль у мирних переговорах, що засвідчують джерела, відіграв Виговський. Так, коли дипломат Речі Посполитої Маховський вимагав від Хмельницького розірвати союз з ханом, то дістав категоричну відмову. Після цього розгорілася тригодинна дискусія і "врешті вірний Ахат Хмельницького, прив'язаний до нього, як син до батька, Виговський, довів йому необхідність прийняття умов, поданих поляками щодо розгрому татар".

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16