1 2 3

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, суспільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до зближення, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. Він, мабуть, розумів, яке величезне політичне значення буде мати поширення серед народів його держави, з їх різноманітними, примітивними і незакінченими релігійними віруваннями, нової культурної релігії з багатим внутрішнім змістом і зовнішнім блиском мистецтва, з цілком закінченими формами і виробленої ієрархією. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи новим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії. Не заперечуючи цілком нормальних мотивів моральним впливом розповсюдження нової релігії, ми все-таки в цих політичних мотивах насамперед повинні шукати пояснення тієї енергії, з яким Володимир зайнявся насадженням у землях Російської держави нової релігії і нерозривно зв'язаної з нею візантійської культури, уживаючи для цього весь вплив свого князівського авторитету і не зупиняючи перед примусом.

Перелом, утім, не був раптовим, тому що християнство було здавна добре відомо в більш значних містах Російської держави, де групувався військово-торговий стан, що мав можливість близько знайомитися з християнською релігією у своїх торгових подорожах по візантійських і західноєвропейських землях. Після походу 860 року з Константинополя була вислана на Русь місія, що звернула багатьох у християнство, так що туди був потім посланий особливий єпископ. Відомо, що сам тодішній князь Аскольд був християнином. У першій половині 10 століття була в Києві церква ім. Іллі і в трактаті 944 року християни виступають вже значною групою серед дружини Ігоря. Завдяки цьому старання Володимира поширити християнство мали повний успіх у більш значних, особливо південних, містах. Поза їх вона поширювалося, звичайно, повільно і туго.

Володимиром закладені були початки організації російської церкви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мистецтва. Про інтерес до поширення візантійського утворення свідчить приведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - очевидно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його – увести Русь у коло інтересів культурного тодішнього візантійського світу – не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові.

Так покладалися основи нових елементів, що зв'язали різноплемінні провінції Києва новою, культурною, могутньою силою, яка пережила і саму Київську держава. Рука об руку з нею йшов інший могутній зв'язок, також ще тільки зароджувався тоді, у виді єдності політико-суспільного устрою, суспільних відносин і права, які згодом теж глибоко проникали в життя земель держави. З Володимира починається цей помітний в еволюції Київської держави перехід від князів-наїзників, що тримали свою державу силою, до князів з більш вираженим характером правителів. Дід Володимира загинув, як хижий наїзник, батько склав свою голову в далекому поході, як мандрівний лицар. Володимир вмирає у своїй столиці, і люди оплакують його.

За князями-ґвалтівниками прийшов князь, що звернув свою діяльність на підведення культурних фундаментів під будинок, споруджений його попередниками. Володимир ввів свою фінансову систему та широко розповсюдив дипломатію. За часи його правління Київська Русь стала Величезною імперією.

В самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча уста-нова, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільній і культурній розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри – поляками.

1 2 3