| Назва: | Володимир Великий |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,38 KB |
| Надіслав(ла): | sanya |
| Опис: | ІММБ, викладач Горбул О.Д., оцінка «відмінно» |
| Скачувань: | 3980 |
Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енергії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав особливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на західну границю Російської держави, встановлену цими походами Володимира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.
Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.
Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було загальне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Європи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній авторитет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими князями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константинополя. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» імперії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З такою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих наслідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.
Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі ча-си наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником покійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звернувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але поставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир погодився і прийняв водохрещення.
Умова була укладена на початку 988 року. Російський шеститисячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у придушенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку. Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських придворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської канцелярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етикетом, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Видавати дочку візантійського імператора за цього північного варвара бу-ло дуже тяжким приниженням, і візантійський двір, мабуть, ухилявся від нього. Тоді, щоб примусити його до виконання обіцянок, Володимир зве-рнувся до п'яти російсько-візантійських володінь – кримським володінням Візантії, що вона так боязко охороняла трактатами (944 і 971 років) від домагань київських князів. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь – Херсонес. Це зробило свою дію, тим бі-льше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Імператор Ва-силь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвінчали її з Во-лодимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес – як викуп за дружину.
Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.
Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було загальне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Європи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній авторитет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими князями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константинополя. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» імперії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З такою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих наслідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.
Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі ча-си наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником покійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звернувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але поставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир погодився і прийняв водохрещення.
Умова була укладена на початку 988 року. Російський шеститисячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у придушенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку. Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських придворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської канцелярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етикетом, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Видавати дочку візантійського імператора за цього північного варвара бу-ло дуже тяжким приниженням, і візантійський двір, мабуть, ухилявся від нього. Тоді, щоб примусити його до виконання обіцянок, Володимир зве-рнувся до п'яти російсько-візантійських володінь – кримським володінням Візантії, що вона так боязко охороняла трактатами (944 і 971 років) від домагань київських князів. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь – Херсонес. Це зробило свою дію, тим бі-льше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Імператор Ва-силь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвінчали її з Во-лодимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес – як викуп за дружину.
