| Назва: | Інформатизація системи управління освітою |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 18,65 KB |
| Скачувань: | 83 |
Група експертів Колегії Європейських співавторів, яка була створена у травні 1995 року з метою аналізу соціальних аспектів ІС характеризує таке суспільство як глобальне суспільство, у якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних кордонів; яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню культур, а, з іншого – відкриває кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації й розвитку власної унікальної культури.
Вченими виділяються два основних теоретико-методологічних підходи до інформатизації суспільства:
§ Технократичний підхід, при якому інформаційні технології вважаються засобом підвищення продуктивності праці і їх використання обмежується, в основному, сферами виробництва і керування;
§ Гуманітарний підхід, при якому інформаційна технологія розглядається як важлива частина людського життя, що має значення не тільки для виробництва й керування, але й для розвитку соціокультурної сфери.
В основі створення ІС лежить процес його інформатизації, який визначається як „організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для вдосконалення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об’єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів”.
Об’єктивною передумовою формування ІС є бурхливий розвиток і глобальне поширення персональних комп’ютерних засобів, практично неосяжні масштаби Інтернет, науково-технічний рівень його комунікативних можливостей і сервісів.
Суть концепції ІС полягає в тому, що першорядного значення в розвитку всіх суспільних сфер набувають знання, інформація та інтелектуальний потенціал людини. Основними особливостями ІС є:
• збільшення ролі інформації і знань у політичному, економічному, соціальному та культурному житті суспільства;
• зростання обсягу інформаційно-комунікаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті;
• створення глобального інформаційного простору, що забезпечує:
а) ефективну інформаційну взаємодію людей;
б) доступ членів суспільства до світових інформаційних ресурсів;
в) задоволення потреб членів суспільства в інформаційних продуктах та послугах.
Метою ІС є комплексний та органічний розвиток людини, створення умов для їхнього духовного та розумового збагачення, нарощування національного людського капіталу як основи розвитку політичної, соціальної, економічної, гуманітарної, культурної та інших сфер суспільного життя насамперед в інтересах підвищення добробуту громадян, ефективності економіки та зміцнення державності. Тому проблеми інформатизації суспільства та освіти неможливо вирішувати лише в рамках чистої наукової інформаційної теорії, треба уміти виходити за її межі.Вона повинна породити нову якість життя, нову якість людської праці, новий хід думок, новий шлях творчого пошуку, нову парадигму освіти. При цьому дійсний розвиток суспільства, дійсна політика держави має орієнтуватись на “людський вимір”.
2 РЕФОРМУВАННЯ І ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ
В Декларації ІІ Міжнародного конгресу ЮНЕСКО „Інформатизація і освіта” його учасники закликали „уряди, структури, що займаються питаннями освіти, ділові і промислові кола укріпляти спільні зусилля, вишукувати нові форми співробітництва з метою забезпечення всіх рівнів освіти адекватними ІКТ в інтересах тих, хто навчаються, у межах неперервної освіти для всіх”. В основному робочому документі цього конгресу зазначається, що „швидкий розвиток ІКТ не тільки відкриває нові можливості, але й ставить нові завдання перед світовим суспільством. Створення так званих інформаційних магістралей безумовно відобразиться на економічній, соціальній, культурній і освітній сферах та може корінним чином вплинути на форми правління, творчість, обмін ідеями і знаннями”.
Практично в усіх розвинутих країнах світу відбуваються процеси реформування освіти, її переорієнтація на навчання умінню самостійно добувати потрібну інформацію, виокремлювати проблеми й шукати шляхи їх раціонального вирішення. Засвоєння й узагальнення готових знань стає не метою, а одним з допоміжних засобів інтелектуального розвитку людини. Педагогічні системи не можуть у сучасних умовах , як на зорі минулого сторіччя, дозволити собі будувати навчання в основному на засвоєнні суми готових знань, на переливанні досвіду цивілізацій зі старої судини в нову.
Сьогодні людство постало перед фактом, що знання оновлюються навіть швидше, ніж відбувається зміна поколінь. Це зумовлює необхідність суттєвих змін у самій освіті. Тому перед освітою виникло складне двоєдине завдання: вона повинна осучаснюватися на основі новітніх технологій через широке впровадження у навчально-виховний процес ІКТ, а також – формувати в молоді риси, необхідні для успішної самореалізації в інформаційному суспільстві після завершення навчання в школі чи університеті.
Вченими виділяються два основних теоретико-методологічних підходи до інформатизації суспільства:
§ Технократичний підхід, при якому інформаційні технології вважаються засобом підвищення продуктивності праці і їх використання обмежується, в основному, сферами виробництва і керування;
§ Гуманітарний підхід, при якому інформаційна технологія розглядається як важлива частина людського життя, що має значення не тільки для виробництва й керування, але й для розвитку соціокультурної сфери.
В основі створення ІС лежить процес його інформатизації, який визначається як „організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для вдосконалення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об’єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів”.
Об’єктивною передумовою формування ІС є бурхливий розвиток і глобальне поширення персональних комп’ютерних засобів, практично неосяжні масштаби Інтернет, науково-технічний рівень його комунікативних можливостей і сервісів.
Суть концепції ІС полягає в тому, що першорядного значення в розвитку всіх суспільних сфер набувають знання, інформація та інтелектуальний потенціал людини. Основними особливостями ІС є:
• збільшення ролі інформації і знань у політичному, економічному, соціальному та культурному житті суспільства;
• зростання обсягу інформаційно-комунікаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті;
• створення глобального інформаційного простору, що забезпечує:
а) ефективну інформаційну взаємодію людей;
б) доступ членів суспільства до світових інформаційних ресурсів;
в) задоволення потреб членів суспільства в інформаційних продуктах та послугах.
Метою ІС є комплексний та органічний розвиток людини, створення умов для їхнього духовного та розумового збагачення, нарощування національного людського капіталу як основи розвитку політичної, соціальної, економічної, гуманітарної, культурної та інших сфер суспільного життя насамперед в інтересах підвищення добробуту громадян, ефективності економіки та зміцнення державності. Тому проблеми інформатизації суспільства та освіти неможливо вирішувати лише в рамках чистої наукової інформаційної теорії, треба уміти виходити за її межі.Вона повинна породити нову якість життя, нову якість людської праці, новий хід думок, новий шлях творчого пошуку, нову парадигму освіти. При цьому дійсний розвиток суспільства, дійсна політика держави має орієнтуватись на “людський вимір”.
2 РЕФОРМУВАННЯ І ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ
В Декларації ІІ Міжнародного конгресу ЮНЕСКО „Інформатизація і освіта” його учасники закликали „уряди, структури, що займаються питаннями освіти, ділові і промислові кола укріпляти спільні зусилля, вишукувати нові форми співробітництва з метою забезпечення всіх рівнів освіти адекватними ІКТ в інтересах тих, хто навчаються, у межах неперервної освіти для всіх”. В основному робочому документі цього конгресу зазначається, що „швидкий розвиток ІКТ не тільки відкриває нові можливості, але й ставить нові завдання перед світовим суспільством. Створення так званих інформаційних магістралей безумовно відобразиться на економічній, соціальній, культурній і освітній сферах та може корінним чином вплинути на форми правління, творчість, обмін ідеями і знаннями”.
Практично в усіх розвинутих країнах світу відбуваються процеси реформування освіти, її переорієнтація на навчання умінню самостійно добувати потрібну інформацію, виокремлювати проблеми й шукати шляхи їх раціонального вирішення. Засвоєння й узагальнення готових знань стає не метою, а одним з допоміжних засобів інтелектуального розвитку людини. Педагогічні системи не можуть у сучасних умовах , як на зорі минулого сторіччя, дозволити собі будувати навчання в основному на засвоєнні суми готових знань, на переливанні досвіду цивілізацій зі старої судини в нову.
Сьогодні людство постало перед фактом, що знання оновлюються навіть швидше, ніж відбувається зміна поколінь. Це зумовлює необхідність суттєвих змін у самій освіті. Тому перед освітою виникло складне двоєдине завдання: вона повинна осучаснюватися на основі новітніх технологій через широке впровадження у навчально-виховний процес ІКТ, а також – формувати в молоді риси, необхідні для успішної самореалізації в інформаційному суспільстві після завершення навчання в школі чи університеті.