Етичні вчення давньої Індії
Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Етичні вчення давньої Індії

Етичні вчення давньої Індії

Назва:
Етичні вчення давньої Індії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,76 KB
Завантажень:
213
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Етичні вчення Давньої Індії

Матеріальному світу давньоіндійська філософія приділяла значно менше уваги, вважаючи його предмети і явища мінливими, минущими, неістинними, своєрідним міражем. У центрі уваги етичних учень Давньої Індії була людина, її психіка, моральні аспекти буття. Виокремлення цих феноменів як об’єктів, що перебували у давньоіндійської філософії, відбувалося поступово.

Етика веданти

Тривалий час основою соціального укладу в Давній Індії була сільська община, що обумовлювало суспільні відносини і моральні виміри життя індусів. Після розпаду первіснообщинного ладу (ІІ тис. до н. е. ) на території Давньої Індії утворилися дрібні рабовласницькі держави, сформувалося класове суспільство, соціальною базою якого були чотири соціальні групи (Варни, касти) – брахмани, кшатрії, вайшії і шудри. Найвищою кастою були брахмани-жерці. До кшатрії належали військові, родова аристократія. Вайшії об’єднували повноправних общинників, переважно землеробів, згодом і торговців та деяких ремісників. Шудри – найнижча варна, яку представляли неповноправні, залежні землероби, ремісники і раби.

Така етнічна, соціальна, політична строкатість давньоіндійського суспільства породжувала численні соціальні конфлікти. Для утримання соціального порядку необхідна була правова регламентація відносин. Відчутну роль відігравали і моральні норми, правила, приписи, традиції.

Попри значущість попередніх періодів у розвитку Давньої Індії, в історії культури морального та духовного життя країни особливо важливими є ранній (ведичний) період, коли створювалися священні книги давньоіндійської (ведичний) релігії – Веди (його початок припадає на ІІ тис. до н. е. ) – санкх’я, вайшешика, веданта, міманса, йога, ньяя (ортодоксальні, тобто правомірні школи – астика, які протистоять іновірним школам та єрасям), джайнізім, буддизм, чарвака, локаята (неортодоксальні школи – настика).

Веди ( священне знання) – найдавніша пам’ятка індіської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, припісів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.

Об’єднані вони в такі чотири священні книги: Рігведа («веда гімнів»), Самаведа («веда мелодії»), Яджурведа («веда жертвоприношень») і Архарваведа («веда заклинань»). До водійської літератури належать також пізніше коментарії до Вед: Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (книги про правила поведінки пустельників), й Упанішади ( філософські трактати). Ці тексти засвідчують переорієнтацію поглядів народів, що населяли країну, з явищ зовнішньої діяльності на внутрішній світ людини, її психіку, мислення та моральні якості, а також на стосунки між людьми. У цих книгах пояснюється причини соціальних відмінностей між людьми (кастового поділу), чому людині доводиться переживати то страждання, то блаженство, які сили зумовлюють такі особливості її буття. Непересічною цінністю для утвердження моральних вимірів особистості в давньоіндійському суспільстві, а відповідно, і для історії етики, є міркування про те, що пізнання світу вона має починати із самопізнання, яке є найвищою формою знання, джерелом щастя. Таке ж значуще для дієвості моралі сформульоване в Упанішадах вченнях про сансару – переселення людської душі в тіло іншої людини, тварини або навіть у предмети природи. Усе залежить від того, як вона жила: душа праведника знаходиться пристановища в тілі людини вищої касти (Варни), навіть брахмани (жерця), а душа грішника – у тілі тварини чи навіть якоїсь потвори. Винагорода за добро, покарання за скоєне зло тлумачиться як карма – своєрідні віддяка або помста за те, як людина жила. Їй слід дотримуватися властивих для своєї касти (Варни) правил, норм, законів життя, оскільки їх встановив верховний бог Брахман і згідно з ними оцінює людські вчинки.

На цьому вченні відбувається концепції більшості філософських шкіл давньої Індії, насамперед веданти. Ця релігійно-філософська школа є однією найпоширеніших в Індії. Її назви походить від назви богословського твору «Веданта» (закінчення Вед). Вона об’єднує такі течії, як веданта, пурва-міманса, деякі вчення вішнуїзму і шиваїзму, а також неоіндуїзму. Веданта – одна із ортодоксальних (таких, що визначають безперечний авторитет Вед) філософських шкіл. Її засновником вважають Бадараяну (ІV – ІІІ ст.. до н. е.). Учення ґрунтується на тлумаченні висловлювань у священних текстах індуїзму про Брахмана (абсолют, вищу духовну реальність, творче начало) й атмана (суб’єктивне, індивідуальне духовне начало). Згідно з ученнями Брахман виник першим із богів, він – творець усього, охоронець світу, атман є суб’єктивно психологічною основою індивідуального буття.
Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему: Етичні вчення давньої Індії

BR.com.ua © 1999-2014 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок