| Назва: | Культура і природа |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,97 KB |
| Скачувань: | 25 |
Культура і природа
План
Поняття культури.
Перші взаємозв'язки культури і природи.
Культура і природа в сьогоденні
1. Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима¬ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин¬ського походження і означає "обробіток", "догляд".
Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво¬ренню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удос¬коналення духовних сил людини, її розуму.
Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива¬тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо¬му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско¬налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на¬буває самостійного наукового значення.
2. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши¬ми народами.
У своїй багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, її розуміння.
Серед ранніх форм релігії існував атотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") - фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до скла¬ду тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.
У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса.
У античні часи погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у виг¬ляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
Значною є роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відбиті дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різно¬манітних формах та культ роду.
У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувалися на¬родна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що закарбувався у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили - боги - мали людську подобу, але були наділені надлюдськими силою і вмінням, можливостями й розумом. Поряд з по¬зитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють пер¬ших, відтіняючи їхні найкращі риси.
Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті мате¬ріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседер¬житель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Вла¬дика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сон¬це було життєдайною силою всього сущого на Землі.
Особливо вшанованим був бог грому, блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", з грецької - "вогонь". Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною - Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший - пітьмою; перший будував, другий руйнував.
Глибоку шану складали жіночим божествам. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були вельми попу¬лярні у віруваннях і відображали материнську першість усього, що живе на Землі. Поряд з чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, ви¬ноград або яблуко.
Основний пантеон супроводила ціла низка малих бо¬жеств: Лель, Диванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кож¬ний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.
Поряд з віруванням в істот обожнювалися всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива увага приділялась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося. Перше місце займав дуб, особливо старий - символ мудрості; ясен присвячувався Перуну; клен і липа - символи подружжя; береза - символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято "Зеленої неділі", коли прак¬тично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом життя, чистоти, сили духу, єднання з природою.
План
Поняття культури.
Перші взаємозв'язки культури і природи.
Культура і природа в сьогоденні
1. Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима¬ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин¬ського походження і означає "обробіток", "догляд".
Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво¬ренню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удос¬коналення духовних сил людини, її розуму.
Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива¬тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо¬му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско¬налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на¬буває самостійного наукового значення.
2. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши¬ми народами.
У своїй багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, її розуміння.
Серед ранніх форм релігії існував атотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") - фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до скла¬ду тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.
У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса.
У античні часи погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у виг¬ляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
Значною є роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відбиті дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різно¬манітних формах та культ роду.
У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувалися на¬родна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що закарбувався у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили - боги - мали людську подобу, але були наділені надлюдськими силою і вмінням, можливостями й розумом. Поряд з по¬зитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють пер¬ших, відтіняючи їхні найкращі риси.
Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті мате¬ріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседер¬житель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Вла¬дика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сон¬це було життєдайною силою всього сущого на Землі.
Особливо вшанованим був бог грому, блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", з грецької - "вогонь". Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною - Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший - пітьмою; перший будував, другий руйнував.
Глибоку шану складали жіночим божествам. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були вельми попу¬лярні у віруваннях і відображали материнську першість усього, що живе на Землі. Поряд з чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, ви¬ноград або яблуко.
Основний пантеон супроводила ціла низка малих бо¬жеств: Лель, Диванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кож¬ний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.
Поряд з віруванням в істот обожнювалися всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива увага приділялась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося. Перше місце займав дуб, особливо старий - символ мудрості; ясен присвячувався Перуну; клен і липа - символи подружжя; береза - символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято "Зеленої неділі", коли прак¬тично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом життя, чистоти, сили духу, єднання з природою.