| Назва: | Культури, які вважаються правоосновою українського народу |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,58 KB |
| Скачувань: | 17 |
Культури, які вважаються правоосновою українського народу
Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок віл середини 1 тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспі¬льства.
V VII-ЦІ ст. до н.е. у степових районах Північною Причорно¬мор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбу¬лося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причо¬рноморські степи датується кінцем VIII-VII ст. до н.е.
У VII ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вва¬жали інших скіфів своїми рабами*. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівни¬ками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташо¬вувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.
У VII-VI ст. до н.е. більшість скіфських племен вже знаходи¬лася на останній сходинці первіснообщинного ладу.
Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріарха¬льних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кож¬ній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної влас¬ності на землю в цей час не існувало.
У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочівлях та ін.
У скіфському суспільстві VII-VI ст. до н.е. вже можна вияви¬ти ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників - кочових скотарів і осідлих землеробів - виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.
Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організа¬ція управління у формі військової демократії. Найважливіші питан¬ня розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів" передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслідника все ще затверджувалися народними зборами.
Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна дифе¬ренціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли поси¬ленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.
Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспіль¬стві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514-513 pp. до н.е.
За Геродотом, скіфські племена, що вели боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угруповань. Кожну з них очолював свій військовий вождь - "цар". Один із них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.
Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприя¬ла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авто¬ритет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забез¬печили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарієм І влада "царів" і військово-дружинної знаті.
У підсумку на рубежі VI-IV ст. до н.е. у Скіфії, як вважає ряд скіфочогів. відбувається становлення класового суспільства та ви¬никнення рабовласницької держави. Незважаючи на смерть Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще силь¬ною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атсєм, існувало з IV до III ст. до н.е.
Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок віл середини 1 тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспі¬льства.
V VII-ЦІ ст. до н.е. у степових районах Північною Причорно¬мор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбу¬лося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причо¬рноморські степи датується кінцем VIII-VII ст. до н.е.
У VII ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вва¬жали інших скіфів своїми рабами*. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівни¬ками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташо¬вувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.
У VII-VI ст. до н.е. більшість скіфських племен вже знаходи¬лася на останній сходинці первіснообщинного ладу.
Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріарха¬льних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кож¬ній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної влас¬ності на землю в цей час не існувало.
У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочівлях та ін.
У скіфському суспільстві VII-VI ст. до н.е. вже можна вияви¬ти ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників - кочових скотарів і осідлих землеробів - виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.
Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організа¬ція управління у формі військової демократії. Найважливіші питан¬ня розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів" передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслідника все ще затверджувалися народними зборами.
Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна дифе¬ренціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли поси¬ленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.
Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспіль¬стві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514-513 pp. до н.е.
За Геродотом, скіфські племена, що вели боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угруповань. Кожну з них очолював свій військовий вождь - "цар". Один із них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.
Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприя¬ла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авто¬ритет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забез¬печили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарієм І влада "царів" і військово-дружинної знаті.
У підсумку на рубежі VI-IV ст. до н.е. у Скіфії, як вважає ряд скіфочогів. відбувається становлення класового суспільства та ви¬никнення рабовласницької держави. Незважаючи на смерть Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще силь¬ною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атсєм, існувало з IV до III ст. до н.е.