| Назва: | Культурні епохи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 23,14 KB |
| Скачувань: | 24 |
Культурні епохи
Упродовж розвитку людства виокремились певні куль¬турні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: полі¬тична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізич¬на, моральна і т.д.
АНТИЧНА КУЛЬТУРА
Антична культура - це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. У наш час поняття античності поширюється також і на крито-мікенську епоху (III-II тис. до н. е.), так звана егейська культура, яка існувала на о. Крит, островах і узбережжі Егейського моря та в материковій Греції. Розквіт її (2100-1500 рр. до н. е.) супроводжувався створенням ви¬сокохудожніх архітектурних пам'яток, керамічних виробів тощо. Деякі елементи цієї культури виявлено на території найдавніших землеробських племен Трипілля. Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.
Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивіліза¬ціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та ін., підтри¬мувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, чимало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був геоцентризм, обож¬нення царської влади, безумовна влада авторитету, підкореність особистості державі, монументальність, симво¬лічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська, культура звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навко¬лишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. Саме з розвитком полісів створювались акрополі, склалася система архітектурних ансамблів, яка знайшла свій подальший розвиток у класичний період. З VI ст. до н. е. в більшості полісів встановилась демокра¬тична форма правління, що охороняла права кожного гро¬мадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були гра¬мотними. Сутністю полісного життя була єдність незалеж¬них людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів та римлян пат¬ріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюб¬ності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у виг¬ляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
КУЛЬТУ¬РА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культуроло¬гія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньо¬вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане¬падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз¬виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь¬кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак¬терною ознакою якого було відновлення античної освіче¬ності (XIV - початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо¬го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато¬національним характером Візантійської держави. Пере¬плетення європейських та азіатських впливів, греко-римсь-ких і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
Упродовж розвитку людства виокремились певні куль¬турні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: полі¬тична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізич¬на, моральна і т.д.
АНТИЧНА КУЛЬТУРА
Антична культура - це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. У наш час поняття античності поширюється також і на крито-мікенську епоху (III-II тис. до н. е.), так звана егейська культура, яка існувала на о. Крит, островах і узбережжі Егейського моря та в материковій Греції. Розквіт її (2100-1500 рр. до н. е.) супроводжувався створенням ви¬сокохудожніх архітектурних пам'яток, керамічних виробів тощо. Деякі елементи цієї культури виявлено на території найдавніших землеробських племен Трипілля. Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.
Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивіліза¬ціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та ін., підтри¬мувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, чимало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був геоцентризм, обож¬нення царської влади, безумовна влада авторитету, підкореність особистості державі, монументальність, симво¬лічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська, культура звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навко¬лишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. Саме з розвитком полісів створювались акрополі, склалася система архітектурних ансамблів, яка знайшла свій подальший розвиток у класичний період. З VI ст. до н. е. в більшості полісів встановилась демокра¬тична форма правління, що охороняла права кожного гро¬мадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були гра¬мотними. Сутністю полісного життя була єдність незалеж¬них людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів та римлян пат¬ріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюб¬ності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у виг¬ляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
КУЛЬТУ¬РА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культуроло¬гія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньо¬вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане¬падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз¬виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь¬кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак¬терною ознакою якого було відновлення античної освіче¬ності (XIV - початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо¬го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато¬національним характером Візантійської держави. Пере¬плетення європейських та азіатських впливів, греко-римсь-ких і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.