| Назва: | Міфологія Стародавньої Греції |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,36 KB |
| Скачувань: | 45 |
Міфологія Стародавньої Греції
Сутність грецької міфології стає зрозумілою тільки при обліку особливостей первісно¬общинного ладу греків, що сприймали світ як життя однієї величезної родової громади й у міфі людських відносин, що узагальнювали все різноманіття, і природних явищ. Грецьку міфологію варто розглядати не як звичну і нерухому картину, але в постійно змінюється соціальним і історичним контекстом античного світу. Зразки Аполлона, красивого юнака з лірою, Афродіти, виконаної жіночності і привабливості, Афіни Паллади - войовниці, відносяться до визначеного періоду розвитку грецької міфології.
Такими періодами є: древній хтонічний чи дофессалійський, доолімпійський, фессалійський, олімпійський, класичний чи героїчний.
У героїчний період відбувається централізація міфологічних образів навколо міфології, зв'язаної з горою Олімп, і починається перехід до художньо розвитого і строгого героїзму. В міру розкладання общинно - родової формації складаються уточнені форми героїчної гомерівськой міфології. У подальшим наївна міфологія - свого роду єдина форма первісного мислення - гине як самостійна творчість і здобуває службовий характер, ставши однієї з форм художнього вираження різного роду релігійних, соціально - політичних, моральних і філософських ідей рабовласницької ідеології, перетворюється у філософську алегорію, широко використовується в літературі і мистецтві.
Міфографи - збирачі і тлумачники міфів - з'явилися в Греції не пізніше IV в. до н.е. До них відносяться софіст Гіппий, а також Геродор Гераклійський, Геракліт Понтійський і ін. Діонісій Самойський склав генеалогічні таблиці і вивчав трагічні міфи.
При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібализму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества - свідчення патріарха.
Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно - фетешистську. Грецька міфологія зв'язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед генетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл - син морської богині. Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце - бик, Інах - ріка і цар Агроса.
Величезна кількість рудиментів має метаморфозний характер : Зевс одружується з Данаєю у вигляді золотого дощу.
З іконографічних рудиментів, тобто Стосовних до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа, до прикладу совині очі в Афіни, коров'ячі в Гери.
Міфологічному образу супроводжують функціональні рудименти : перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона.
Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутні розвиток міфу : до приклада в Гесіода єхидна - напівзмія, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям, Цей мотив відкидання єхидни, елемент у міфі об'єднуючий прагнення людини приборкати стихійні сили природи. Існують у Грецькій міфології міфологічні комплекси:
Комплекс - літерполяции. Наприклад Аполлон, Артеміда і Літо первісне минулого демонами зовсім різного походження, ніяк між собою не зв'язані. Їхнє об'єднання - Аполлон і Артеміда як діти Літо від Зевса.
Комплекс компіляцій. До приклада олімпійська родина богів, що утворилася в результаті об'єднання європейських і малоазіатських божеств.
Існує ще і полярний комплекс. Наприклад, самий «світлий» бог Зевс одружується із самою «темною» богинею Персефоною.
У Грецькій Міфології необхідно враховувати її географічне положення. Наприклад міфи про Тесее не можна відірвати від Афін, про Менелає й Олену - відносяться до Спарти.
Доолімпійський період.
Сутність грецької міфології стає зрозумілою тільки при обліку особливостей первісно¬общинного ладу греків, що сприймали світ як життя однієї величезної родової громади й у міфі людських відносин, що узагальнювали все різноманіття, і природних явищ. Грецьку міфологію варто розглядати не як звичну і нерухому картину, але в постійно змінюється соціальним і історичним контекстом античного світу. Зразки Аполлона, красивого юнака з лірою, Афродіти, виконаної жіночності і привабливості, Афіни Паллади - войовниці, відносяться до визначеного періоду розвитку грецької міфології.
Такими періодами є: древній хтонічний чи дофессалійський, доолімпійський, фессалійський, олімпійський, класичний чи героїчний.
У героїчний період відбувається централізація міфологічних образів навколо міфології, зв'язаної з горою Олімп, і починається перехід до художньо розвитого і строгого героїзму. В міру розкладання общинно - родової формації складаються уточнені форми героїчної гомерівськой міфології. У подальшим наївна міфологія - свого роду єдина форма первісного мислення - гине як самостійна творчість і здобуває службовий характер, ставши однієї з форм художнього вираження різного роду релігійних, соціально - політичних, моральних і філософських ідей рабовласницької ідеології, перетворюється у філософську алегорію, широко використовується в літературі і мистецтві.
Міфографи - збирачі і тлумачники міфів - з'явилися в Греції не пізніше IV в. до н.е. До них відносяться софіст Гіппий, а також Геродор Гераклійський, Геракліт Понтійський і ін. Діонісій Самойський склав генеалогічні таблиці і вивчав трагічні міфи.
При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібализму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества - свідчення патріарха.
Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно - фетешистську. Грецька міфологія зв'язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед генетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл - син морської богині. Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце - бик, Інах - ріка і цар Агроса.
Величезна кількість рудиментів має метаморфозний характер : Зевс одружується з Данаєю у вигляді золотого дощу.
З іконографічних рудиментів, тобто Стосовних до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа, до прикладу совині очі в Афіни, коров'ячі в Гери.
Міфологічному образу супроводжують функціональні рудименти : перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона.
Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутні розвиток міфу : до приклада в Гесіода єхидна - напівзмія, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям, Цей мотив відкидання єхидни, елемент у міфі об'єднуючий прагнення людини приборкати стихійні сили природи. Існують у Грецькій міфології міфологічні комплекси:
Комплекс - літерполяции. Наприклад Аполлон, Артеміда і Літо первісне минулого демонами зовсім різного походження, ніяк між собою не зв'язані. Їхнє об'єднання - Аполлон і Артеміда як діти Літо від Зевса.
Комплекс компіляцій. До приклада олімпійська родина богів, що утворилася в результаті об'єднання європейських і малоазіатських божеств.
Існує ще і полярний комплекс. Наприклад, самий «світлий» бог Зевс одружується із самою «темною» богинею Персефоною.
У Грецькій Міфології необхідно враховувати її географічне положення. Наприклад міфи про Тесее не можна відірвати від Афін, про Менелає й Олену - відносяться до Спарти.
Доолімпійський період.