| Назва: | Державне регулювання ведення мисливського господарства |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 131,06 KB |
| Скачувань: | 30 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
Статтю 22 доповнити новою частиною у такій редакції: „Мисливські угіддя надаються у користування з метою ведення мисливського господарства в межах відповідно визначених територій, що можуть об’єднувати землі та водні простори різних користувачів та власників”.
Дану частину необхідно додати для роз’яснення, що мисливське господарство утворюється на землях різних користувачів та власників і не тільки землях, а і водних просторах. Бо ми маємо сьогодні вже орендаторів ставків, озер тощо, з якими треба узгоджувати ці питання. Статтею 21 цього закону передбачено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.
Статтю 22 доповнити новою частиною у такій редакції: „При наданні у користування мисливських угідь також передається у користування фактична кількість мисливських тварин, а також тварин, які мешкають на цих територіях та потребують охорони і захисту”.
Частина необхідна для розуміння, що головне при наданні у користування мисливськими угіддями – це передача фактичної кількості мисливських тварин, як ресурсу загальнодержавного значення – об’єкта права власності українського народу (ст. 2, 3 цього Закону), і не тільки мисливських, а і таких, що потребують охорони та захисту (ст. 26 „Закону України про тваринний світ”[11, с.44).
Пропозиції щодо лібералізації надання мисливських угідь:
Мисливські угіддя надаються в користування відповідно до статті 22 Закону України про мисливське господарство та полювання [11, с.75].
Так мисливські угіддя надаються в користуванням відповідним рішенням обласної ради за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання, погодженого з місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками, або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються в користування не менш як на 15 років, а площа мисливських угідь, що надаються повинна становити не менш як 3 тисячі гектарів. Також статтею 10 цього Закону передбачені повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання. Відповідно до цих повноважень сільські, селищні і міські ради вирішують питання, що стосуються надання у користування мисливських угідь. Статтею 24 визначено, що користування мисливськими угіддями є платне, а розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником , або користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя.
Як видно з положень цього закону порядок надання мисливських угідь є громістким, непрозорим, мисливські угіддя надаються не на конкурентній основі, і не передбачена оплата за користування мисливськими угіддями державі або органам місцевого самоврядування, тобто, громаді. На практиці неможливо виконати положення про погодження з власником або користувачем земельної ділянки при наданні мисливських угідь в користування. Практично дану норму неможливо виконати також у зв¢язку з великою кількістю власників/користувачів земельних ділянок. Так в Івано-Франківській області їх нараховується біля 230 тисяч. Закон не дає відповіді як поступати, коли якась одна із сільських, селищних, міських рад не дасть погодження про надання мисливських угідь в користування, так як в користування можна надати не менш як 3 тис. га мисливських угідь, а це на практиці площа не однієї сільської ради, не говорячи вже про власників користувачів земельних ділянок. Статтею 23 визначено підстави, за якими припиняється право користування мисливськими угіддями. Статтею 31 надаються гарантії захисту прав користувачів мисливських угідь, де серед іншого зазначено , що у разі дострокового припинення права користування мисливськими угіддями, яке сталося не з ініціативи або вини користувача, йому відшкодовуються витрати на проведені протягом останніх трьох років комплексні заходи, спрямовані на охорону і відтворення, у тому числі і штучне, мисливських тварин, поліпшення середовища перебування тварин.
Пропоную внести в закон відповідні зміни, за яких надання мисливських угідь надавались б на конкурентній основі. Фактично на даний час користування мисливськими угіддями проводиться на безоплатній основі, хоча статтею 24 передбачена плата за користування мисливськими угіддями постійним користувачам мисливських ділянок, або їх власникам, але відповідно до прикінцевих положень цього закону ця норма набере чинність з 1 січня 2010 року. На даний час з надання мисливських угідь в користування чинним законодавством зовсім не передбачена оплата. За користування мисливськими угіддями нічого не отримує ні місцева громада, ні держава.
У частині першій статті 22 слова „місцевого” та „місцевими” замінити відповідно словами „територіального” та „територіальними”.
Дану частину необхідно додати для роз’яснення, що мисливське господарство утворюється на землях різних користувачів та власників і не тільки землях, а і водних просторах. Бо ми маємо сьогодні вже орендаторів ставків, озер тощо, з якими треба узгоджувати ці питання. Статтею 21 цього закону передбачено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.
Статтю 22 доповнити новою частиною у такій редакції: „При наданні у користування мисливських угідь також передається у користування фактична кількість мисливських тварин, а також тварин, які мешкають на цих територіях та потребують охорони і захисту”.
Частина необхідна для розуміння, що головне при наданні у користування мисливськими угіддями – це передача фактичної кількості мисливських тварин, як ресурсу загальнодержавного значення – об’єкта права власності українського народу (ст. 2, 3 цього Закону), і не тільки мисливських, а і таких, що потребують охорони та захисту (ст. 26 „Закону України про тваринний світ”[11, с.44).
Пропозиції щодо лібералізації надання мисливських угідь:
Мисливські угіддя надаються в користування відповідно до статті 22 Закону України про мисливське господарство та полювання [11, с.75].
Так мисливські угіддя надаються в користуванням відповідним рішенням обласної ради за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання, погодженого з місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками, або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються в користування не менш як на 15 років, а площа мисливських угідь, що надаються повинна становити не менш як 3 тисячі гектарів. Також статтею 10 цього Закону передбачені повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання. Відповідно до цих повноважень сільські, селищні і міські ради вирішують питання, що стосуються надання у користування мисливських угідь. Статтею 24 визначено, що користування мисливськими угіддями є платне, а розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником , або користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя.
Як видно з положень цього закону порядок надання мисливських угідь є громістким, непрозорим, мисливські угіддя надаються не на конкурентній основі, і не передбачена оплата за користування мисливськими угіддями державі або органам місцевого самоврядування, тобто, громаді. На практиці неможливо виконати положення про погодження з власником або користувачем земельної ділянки при наданні мисливських угідь в користування. Практично дану норму неможливо виконати також у зв¢язку з великою кількістю власників/користувачів земельних ділянок. Так в Івано-Франківській області їх нараховується біля 230 тисяч. Закон не дає відповіді як поступати, коли якась одна із сільських, селищних, міських рад не дасть погодження про надання мисливських угідь в користування, так як в користування можна надати не менш як 3 тис. га мисливських угідь, а це на практиці площа не однієї сільської ради, не говорячи вже про власників користувачів земельних ділянок. Статтею 23 визначено підстави, за якими припиняється право користування мисливськими угіддями. Статтею 31 надаються гарантії захисту прав користувачів мисливських угідь, де серед іншого зазначено , що у разі дострокового припинення права користування мисливськими угіддями, яке сталося не з ініціативи або вини користувача, йому відшкодовуються витрати на проведені протягом останніх трьох років комплексні заходи, спрямовані на охорону і відтворення, у тому числі і штучне, мисливських тварин, поліпшення середовища перебування тварин.
Пропоную внести в закон відповідні зміни, за яких надання мисливських угідь надавались б на конкурентній основі. Фактично на даний час користування мисливськими угіддями проводиться на безоплатній основі, хоча статтею 24 передбачена плата за користування мисливськими угіддями постійним користувачам мисливських ділянок, або їх власникам, але відповідно до прикінцевих положень цього закону ця норма набере чинність з 1 січня 2010 року. На даний час з надання мисливських угідь в користування чинним законодавством зовсім не передбачена оплата. За користування мисливськими угіддями нічого не отримує ні місцева громада, ні держава.
У частині першій статті 22 слова „місцевого” та „місцевими” замінити відповідно словами „територіального” та „територіальними”.