| Назва: | Чи люблять українці говорити компліменти |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,35 KB |
| Скачувань: | 36 |
Чи люблять українці говорити компліменти
Слово «комплімент» українська мова запозичила із французької (у французькій мові воно буквально означає вітання). Первинне значення «вітання» (хоч і своє - рідне!) комплімент частково зберіг і в нашій мо¬ві: комплімент уживають здебільшого при зустрічі замість традиційного вітання, наприклад: «Які ви чудові сьогодні!», «Ви чарівні сьогодні, як завжди!».
Однак компліменти («приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі») можуть звучати і після слів вітань або під час розмови.
Своєрідність компліменту як елемента мовного етикету полягає в тому, що його кажуть здебільшого жінкам чоловіки (хоч цілком можли¬вою є ситуація, за якої послуговуються компліментами будь-які мовці, незалежно від статі і віку). Механізм «компліментарності» становлять кі¬лька елементів: навіювання того, що приємне людині; перебільшення її достоїнств; позитивні емоції адресата.
Існують своєрідні правила вживання компліментів, їх варто дотри¬муватися, аби уникнути можливих непорозумінь.
По-перше, не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве. Скажімо, хворому навряд чи доречно сказати: «У вас сьогодні прекрасний вигляд», щоправда, це значно доречніше, аніж «свята правда і одкровення» на зразок: «Боже, що з тобою, ти так змарніла (на тобі кро¬винки нема), ти вся зчорніла» і т. ін. Перш ніж сказати невродливій жінці «У вас такі гарні очі!», варто сім раз подумати, чи ви не додасте таким компліментом їй сумнівів і затаєної печалі. А можливо, взагалі краще помовчати?
По-друге, комплімент не повинен бути багатозначним: це небезпека його двоякого тлумачення, а головне - сприйняття. Почувши від коха¬ного на свою адресу захоплене «Ти - наче весна», адресатка по-різному може сприйняти навіть такі зворушливі слова: весна ж бо такою різною буває і не завжди чарівною та приємною.
По-третє, бажано уникати незрозумілих слів (іншомовних, діалект¬них), якщо вам заздалегідь не відомо, знає їх ваш співрозмовник (або співрозмовниця) чи ні.
А ще комплімент має відповідати ситуації спілкування. Уявімо собі: дружина, втомлена, повертається з роботи, а чоловік їй каже: «У тебе та¬кий гарний вигляд». Недоречність подібних слів очевидна.
І, насамкінець, комплімент повинен бути щирим. Зрозуміло, що комплімент - це завжди перебільшення, але в усьо¬му потрібна розумна міра. Штучно й неприродно звучатимуть слова, ска¬зані, наприклад, поганому акторові: «Ви неперевершений!» Фальш ніко¬ли не була окрасою спілкування і компліментарності.
Водночас не варто скупитися на добре слово. Сказати людині при¬ємне - це значить вселити їй віру в себе, у власні сили. Вибираючи між більше чи менше, не вагаючись, надаймо перевагу більшому: краще ска¬зати людині слова з певним авансом, ніж забути їх і взагалі промовчати.
Будьте винахідливими і вмійте виявити власну думку, позицію, оці¬нку, кажучи комплімент: навіть найкращий комплімент, повторений од¬ній і тій же особі вдесяте кілька днів поспіль, втрачає свою принадність. Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності: «У вас чудовий смак» - «Ваша наука».
Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре¬сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування і попередньо¬го змісту розмови.
Вміння радіти чужим успіхам - мірило шляхетності. Якщо ви представляєте гостям свого знайомого, чудового знавця багатьох мов, чому б не сказати: «Андрій Пап, неперевершений знавець мов». Звичай говорити людині хороше про неї виник і прижився не випадково: він до¬помагає людям спілкуватися, жити разом, разом працювати. Коли люди¬ну підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склало¬ся. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевне¬ною в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.
Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не склався комплекс меншовартості чи неповноцінності. Недарма ж українці ка¬жуть: «Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона за¬хрюкає». І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змалечку («Ти - моло¬дець!», «Ти - розумниця!», «Ти - моя надія і втіха!»), дитина вивищу¬ється не лише тілом, а й духом, виростає особистістю.
Не менш вагомими стануть для неї слова схвалення (якщо для цьо¬го, звичайно, є підстави) із вуст учителів, а згодом - колег по роботі.
Втішаючи, співчуваючи чи схвалюючи когось, варто уникати за¬йменника «я», надаючи перевагу «ти» або «ви»:
- Ви прекрасний майстер! Ви рідкісний фахівець! З тобою так ці¬каво розмовляти! Ти сьогодні чудово виступив! Приємно бачити, як ви посвітлішали, відпочили...
Слово «комплімент» українська мова запозичила із французької (у французькій мові воно буквально означає вітання). Первинне значення «вітання» (хоч і своє - рідне!) комплімент частково зберіг і в нашій мо¬ві: комплімент уживають здебільшого при зустрічі замість традиційного вітання, наприклад: «Які ви чудові сьогодні!», «Ви чарівні сьогодні, як завжди!».
Однак компліменти («приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі») можуть звучати і після слів вітань або під час розмови.
Своєрідність компліменту як елемента мовного етикету полягає в тому, що його кажуть здебільшого жінкам чоловіки (хоч цілком можли¬вою є ситуація, за якої послуговуються компліментами будь-які мовці, незалежно від статі і віку). Механізм «компліментарності» становлять кі¬лька елементів: навіювання того, що приємне людині; перебільшення її достоїнств; позитивні емоції адресата.
Існують своєрідні правила вживання компліментів, їх варто дотри¬муватися, аби уникнути можливих непорозумінь.
По-перше, не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве. Скажімо, хворому навряд чи доречно сказати: «У вас сьогодні прекрасний вигляд», щоправда, це значно доречніше, аніж «свята правда і одкровення» на зразок: «Боже, що з тобою, ти так змарніла (на тобі кро¬винки нема), ти вся зчорніла» і т. ін. Перш ніж сказати невродливій жінці «У вас такі гарні очі!», варто сім раз подумати, чи ви не додасте таким компліментом їй сумнівів і затаєної печалі. А можливо, взагалі краще помовчати?
По-друге, комплімент не повинен бути багатозначним: це небезпека його двоякого тлумачення, а головне - сприйняття. Почувши від коха¬ного на свою адресу захоплене «Ти - наче весна», адресатка по-різному може сприйняти навіть такі зворушливі слова: весна ж бо такою різною буває і не завжди чарівною та приємною.
По-третє, бажано уникати незрозумілих слів (іншомовних, діалект¬них), якщо вам заздалегідь не відомо, знає їх ваш співрозмовник (або співрозмовниця) чи ні.
А ще комплімент має відповідати ситуації спілкування. Уявімо собі: дружина, втомлена, повертається з роботи, а чоловік їй каже: «У тебе та¬кий гарний вигляд». Недоречність подібних слів очевидна.
І, насамкінець, комплімент повинен бути щирим. Зрозуміло, що комплімент - це завжди перебільшення, але в усьо¬му потрібна розумна міра. Штучно й неприродно звучатимуть слова, ска¬зані, наприклад, поганому акторові: «Ви неперевершений!» Фальш ніко¬ли не була окрасою спілкування і компліментарності.
Водночас не варто скупитися на добре слово. Сказати людині при¬ємне - це значить вселити їй віру в себе, у власні сили. Вибираючи між більше чи менше, не вагаючись, надаймо перевагу більшому: краще ска¬зати людині слова з певним авансом, ніж забути їх і взагалі промовчати.
Будьте винахідливими і вмійте виявити власну думку, позицію, оці¬нку, кажучи комплімент: навіть найкращий комплімент, повторений од¬ній і тій же особі вдесяте кілька днів поспіль, втрачає свою принадність. Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності: «У вас чудовий смак» - «Ваша наука».
Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре¬сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування і попередньо¬го змісту розмови.
Вміння радіти чужим успіхам - мірило шляхетності. Якщо ви представляєте гостям свого знайомого, чудового знавця багатьох мов, чому б не сказати: «Андрій Пап, неперевершений знавець мов». Звичай говорити людині хороше про неї виник і прижився не випадково: він до¬помагає людям спілкуватися, жити разом, разом працювати. Коли люди¬ну підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склало¬ся. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевне¬ною в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.
Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не склався комплекс меншовартості чи неповноцінності. Недарма ж українці ка¬жуть: «Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона за¬хрюкає». І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змалечку («Ти - моло¬дець!», «Ти - розумниця!», «Ти - моя надія і втіха!»), дитина вивищу¬ється не лише тілом, а й духом, виростає особистістю.
Не менш вагомими стануть для неї слова схвалення (якщо для цьо¬го, звичайно, є підстави) із вуст учителів, а згодом - колег по роботі.
Втішаючи, співчуваючи чи схвалюючи когось, варто уникати за¬йменника «я», надаючи перевагу «ти» або «ви»:
- Ви прекрасний майстер! Ви рідкісний фахівець! З тобою так ці¬каво розмовляти! Ти сьогодні чудово виступив! Приємно бачити, як ви посвітлішали, відпочили...
