| Назва: | Вартість робочої сили: дискусійні аспекти |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 46,85 KB |
| Скачувань: | 94 |
Сміт визначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю за¬собів існування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням, а її значне під¬вищення, на думку А. Сміта, веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили на ринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почне знижуватися.
Провідну роль у визначенні заробітної плати відіграють капіталі¬сти, які можуть, пише Сміт, змовитись і очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого не можуть робітники. Сміт був при¬хильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.
Заробітна плата у Д.Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка не¬обхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості»^ Отже, природна ціна праці визна¬чається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природ¬на ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах»^. Хо¬ча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього вияв¬ляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.
Ринкова ціна праці – це та ціна, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати за¬лежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочу силу відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Як¬що ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочої сили – заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з при¬родною.
Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвит¬ком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського госпо¬дарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зро¬стати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, за¬значає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропо¬зиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.
Представник класичної політичної економії Дж.Мілль по сутності заробітної плати дотримувався поглядів Рікардо, Мальтуса. Характеризуючи заробітну плату як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, Мілль повторив висновок Рікордо і Мальтуса про невід’ємний мінімальний розмір заробітної плати працівників. Це стало основою його доктрини “робочого фонду”. У відповідності з доктриною ні масова боротьба, ні профсоюзи не можуть відвернути формування заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Але пізніше в одній із своїх статей Мілль офіційно відмовився від положень доктрини “робочого фонду” та визнав, що профсоюзи дійсно впливають на дії по обмеженню заробітної плати, які може здійснювати конкуренція на ринку праці. Крім того слід звернути увагу на те, що за Міллем, заробітна плата при інших рівних умовах більш низька, якщо праця привертає менше уваги. Мілль, як і Рікардо, не ототожнює поняття мінімуму заробітної плати з фізіологічним мінімумом, пояснюючи, що перший перевищує другий. При цьому джерелом для виплати заробітної плати називає деякий капітальний запас (раніше накопичений запас продуктів минулої праці).
К.Маркс трактує отримання найманим робітником заробітної плати як результат обміну з капіталістом за робочу силу, що продається, а не за саму працю, як вважали основоположники класичної політичної економії. Згідно з теорією Маркса, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя робітника та його сім’ї. Рівень заробітної плати залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу була обумовлена рівнем механізації та технічного оснащення виробництва, що в кінцевому рахунку стає перешкодою для росту заробітної плати, оскільки техніко-економічний прогрес породжує постійний надлишок робочої сили.
Таким чином, за Марксом, оскільки працівником продається робоча сила, а не праця, то без сумніву, “неоплачена праця” (яку можна виявити та виміряти) не має ніякого відношення до заробітної плати, а “неоплачена робоча сила” не може бути зафіксована, так як акт виконується в обмін на цінність цілісної робочої сили працівника.
Провідну роль у визначенні заробітної плати відіграють капіталі¬сти, які можуть, пише Сміт, змовитись і очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого не можуть робітники. Сміт був при¬хильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.
Заробітна плата у Д.Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка не¬обхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості»^ Отже, природна ціна праці визна¬чається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природ¬на ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах»^. Хо¬ча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього вияв¬ляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.
Ринкова ціна праці – це та ціна, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати за¬лежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочу силу відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Як¬що ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочої сили – заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з при¬родною.
Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвит¬ком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського госпо¬дарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зро¬стати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, за¬значає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропо¬зиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.
Представник класичної політичної економії Дж.Мілль по сутності заробітної плати дотримувався поглядів Рікардо, Мальтуса. Характеризуючи заробітну плату як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, Мілль повторив висновок Рікордо і Мальтуса про невід’ємний мінімальний розмір заробітної плати працівників. Це стало основою його доктрини “робочого фонду”. У відповідності з доктриною ні масова боротьба, ні профсоюзи не можуть відвернути формування заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Але пізніше в одній із своїх статей Мілль офіційно відмовився від положень доктрини “робочого фонду” та визнав, що профсоюзи дійсно впливають на дії по обмеженню заробітної плати, які може здійснювати конкуренція на ринку праці. Крім того слід звернути увагу на те, що за Міллем, заробітна плата при інших рівних умовах більш низька, якщо праця привертає менше уваги. Мілль, як і Рікардо, не ототожнює поняття мінімуму заробітної плати з фізіологічним мінімумом, пояснюючи, що перший перевищує другий. При цьому джерелом для виплати заробітної плати називає деякий капітальний запас (раніше накопичений запас продуктів минулої праці).
К.Маркс трактує отримання найманим робітником заробітної плати як результат обміну з капіталістом за робочу силу, що продається, а не за саму працю, як вважали основоположники класичної політичної економії. Згідно з теорією Маркса, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя робітника та його сім’ї. Рівень заробітної плати залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу була обумовлена рівнем механізації та технічного оснащення виробництва, що в кінцевому рахунку стає перешкодою для росту заробітної плати, оскільки техніко-економічний прогрес породжує постійний надлишок робочої сили.
Таким чином, за Марксом, оскільки працівником продається робоча сила, а не праця, то без сумніву, “неоплачена праця” (яку можна виявити та виміряти) не має ніякого відношення до заробітної плати, а “неоплачена робоча сила” не може бути зафіксована, так як акт виконується в обмін на цінність цілісної робочої сили працівника.