| Назва: | внутрішня торгівля |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 91,86 KB |
| Скачувань: | 83 |
Із даних табл. 1.5 видно, які суттєві зміни відбулися в спеціалізації торговельної мережі роздрібної торгівлі України. По-перше, загальна кількість магазинів в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась на 35,4 %, або на 42740 одиниць. При цьому на 27,5 % збільшилася кількість змішаних магазинів, що становить 4442 одиниці, а кількість продовольчих магазинів зменшилася на 39,5 %, непродовольчих - на 50,8 %. Частка продовольчих магазинів в 1990 р. становила 43,1 % в загальній кількості магазинів, непродовольчих - 43,5 %, а змішаних - 14,4 %, а в 2004 р. це співвідношення складало 40,4 %, 33,1 % і 26,5 % відповідно.
Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.
Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.
З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).
Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.
Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.
Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.
Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.
Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.
А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.
Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.
За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.
На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.
Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.
Структуру внутрішньої та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).
Рисунок 1.1
Структура внутрішньої торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)
Рисунок 1.2
Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр.
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі
Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].
Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.
Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.
З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).
Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.
Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.
Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.
Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.
Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.
А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.
Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.
За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.
На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.
Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.
Структуру внутрішньої та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).
Рисунок 1.1
Структура внутрішньої торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)
Рисунок 1.2
Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр.
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі
Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].