| Назва: | Теорія виробництва |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,79 KB |
| Скачувань: | 78 |
Теорія виробництва
План
Виробництво та виробнича функція.
Закон спадної граничної продуктивності.
Заміщення факторів виробництва.
Зміна масштабу виробництва.
Література:
1. Задоя А.О. “Мікроекономіка”. - Київ: “Знання”, 2000 р. - ст.59-73.
Основні терміни і поняття:
Виробництво;
Затрати факторів виробництва;
Технологія;
Виробнича функція;
Короткотерміновий період;
Довготерміновий період;
Виробнича сітка;
Ізокванта;
Карта ізоквант;
10. Сукупний продукт змінного фактора;
11. Середній продукт змінного фактора;
12. Граничний продукт змінного фактора;
13. Закон спадної граничної продуктивності;
14. Гранична норма технологічного заміщення.
1. Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.
Разом з тим, виробництво можна охарактеризува¬ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир - робітник, директор підприємства - начальник цеху, робітник - робітник тощо) або соціально-економіч¬ний (власник - невласник, акціонер - акціонер, кредитор - позичальник тощо) характер. Наочно вироб¬ництво як поєднання продуктивної системи та систе¬ми відносин подано на рис.1.
Соціально-економічні відносини у виробництві ви¬значаються насамперед пануючими відносинами влас¬ності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну поста¬чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ре¬сурсів.
Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначає¬ться передусім технологією, що використовується у ньому.
Технологія - це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:
- у нових зразках обладнання;
- у нових методах виробництва;
- у новій організації праці;
- у підвищенні загальноосвітнього та професійно¬го рівня підготовки пра¬ців¬¬ників.
У реальному житті технологія постійно вдоскона¬люється, що приводить до змін у виробничому проце¬сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що тех¬нологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спрос¬тить процес пізнання.
Якщо технологія залишається незмінною, то мож¬на обгрунтовано припустити, що існує стійка залеж¬ність між певною кількістю ресурсів, що використо¬вується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.
Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин
Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож¬ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
Q = f (L, K, M). (1)
Де Q - обсяг виробництва; L - затрати праці; К - затрати капіталу; М - матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М - const, а зростає тільки L, то DQ à 0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше - капітал).
Довготерміновий період - це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі¬зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль¬кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку - таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви¬робництва (табл.1).
Таблиця 1. Виробнича сітка
Затрати Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год
люд.-год 100 200 300 400
100 20 З0 35 38
200 З0 85 150 210
300 55 150 210 270
400 65 180 250 315
Рис.2. Ізокванта
План
Виробництво та виробнича функція.
Закон спадної граничної продуктивності.
Заміщення факторів виробництва.
Зміна масштабу виробництва.
Література:
1. Задоя А.О. “Мікроекономіка”. - Київ: “Знання”, 2000 р. - ст.59-73.
Основні терміни і поняття:
Виробництво;
Затрати факторів виробництва;
Технологія;
Виробнича функція;
Короткотерміновий період;
Довготерміновий період;
Виробнича сітка;
Ізокванта;
Карта ізоквант;
10. Сукупний продукт змінного фактора;
11. Середній продукт змінного фактора;
12. Граничний продукт змінного фактора;
13. Закон спадної граничної продуктивності;
14. Гранична норма технологічного заміщення.
1. Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.
Разом з тим, виробництво можна охарактеризува¬ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир - робітник, директор підприємства - начальник цеху, робітник - робітник тощо) або соціально-економіч¬ний (власник - невласник, акціонер - акціонер, кредитор - позичальник тощо) характер. Наочно вироб¬ництво як поєднання продуктивної системи та систе¬ми відносин подано на рис.1.
Соціально-економічні відносини у виробництві ви¬значаються насамперед пануючими відносинами влас¬ності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну поста¬чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ре¬сурсів.
Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначає¬ться передусім технологією, що використовується у ньому.
Технологія - це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:
- у нових зразках обладнання;
- у нових методах виробництва;
- у новій організації праці;
- у підвищенні загальноосвітнього та професійно¬го рівня підготовки пра¬ців¬¬ників.
У реальному житті технологія постійно вдоскона¬люється, що приводить до змін у виробничому проце¬сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що тех¬нологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спрос¬тить процес пізнання.
Якщо технологія залишається незмінною, то мож¬на обгрунтовано припустити, що існує стійка залеж¬ність між певною кількістю ресурсів, що використо¬вується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.
Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин
Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож¬ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
Q = f (L, K, M). (1)
Де Q - обсяг виробництва; L - затрати праці; К - затрати капіталу; М - матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М - const, а зростає тільки L, то DQ à 0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше - капітал).
Довготерміновий період - це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі¬зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль¬кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку - таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви¬робництва (табл.1).
Таблиця 1. Виробнича сітка
Затрати Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год
люд.-год 100 200 300 400
100 20 З0 35 38
200 З0 85 150 210
300 55 150 210 270
400 65 180 250 315
Рис.2. Ізокванта