1 2 3 4 5 6 7 8

Інноваційна форма інвестицій

Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування , яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

1) випуск та розподіл принципово нових видів техніки і технологій;

2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень з метою здійс¬нення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих тех¬нологій, які спрямовані на покращення економічного та екологіч¬ного стану.

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіта¬лу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних по¬кращень підприємницької (виробничої") діяльності.

Підготовка, обгрунтування, освоєння та контроль за впрова¬дженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Го¬ловними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація но¬вовведень та виключно високий ступінь ризику, пов'язаний з низь¬кою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді про¬дукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9-10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин вироб¬ництва та споживання і являє собою період від народження ідеї До її комерційної реалізації. Він включає такі основні етапи:

• дослідження;

• розробку;

• підготовку до виробництва;

виробництво;

реалізацію;

У сучасному світі існує безліч форм державного регулювання інноваційних процесів. Окремі компанії та корпорації також про¬водять власну інвестиційну політику у прийнятній для них формі. Однак у всіх випадках основними цілями інноваційної політики виступають стимулювання інноваційної активності та розвиток науково-технічного потенціалу.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення ін¬новаційних процесів та має пов'язувати між собою сферу «чис¬тої» (академічної") науки та завдання виробництва.

Роль держави у сфері підтримки інновацій, як правило, зво¬диться до виконання таких функцій:

1) сприяння розвитку науки та її практичного застосування;

2) підготовка наукових та інженерних кадрів;

3) здійснення різного роду програм, спрямованих на підви¬щення активності інноваційного бізнесу, в межах єдиної держав¬ної програми;

4) державні замовлення - головним чином у формі контрак¬тів на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторсь¬ких робіт (НДДКР), які забезпечують початковий попит;

5) стимулювання зростання ефективності та необхідності прийняття інноваційних рішень окремими фірмами з боку держа¬вних фінансових установ та інших органів виконавчої влади;

6) посередництво у справі ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, а також стимулювання кооперації промисло¬вих корпорацій та університетів у сфері НДДКР.

Форми впливу держави в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні та вибором у зв'язку з цим концепції державного регулювання. Остання може бути орієнтована на ринкові] відносини або спрямована на централізований вплив.

Прямі методи державного регулювання інноваційної діяльно¬сті здійснюються в адміністративній та цільовій формах. Адміні¬стративна форма регулювання являє собою пряме дотаційне фі¬нансування через державні цільові програми підтримки нововве¬день, у тому числі і на малих наукомістких фірмах, створення си¬стеми державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, надання кредитних пільг фірмам для реалізації нових ідей. ] Цільове фінансування - це один з елементів системи контракт¬них відносин, за яких укладаються угоди між замовниками та підрядниками.

Непрямі методи націлені на стимулювання інноваційних про¬грам і створення сприятливих умов для новаторської діяльності. ,[о них належать:

1) лібералізація податкової та амортизаційної політики (так, у LUA податкові та амортизаційні пільги покривають до 20 % загальних витрат на НДДКР);

2) створення соціальної інфраструктури, що включає формулювання єдиної інформаційної системи країни. Основні етапи розвитку інноваційної діяльності:

• розробка комплексного соціально-економічного та науково-тех¬нічного прогнозу розвитку країни на довгострокову перспективу;

• довготермінове прогнозування;

• формування переліку стратегічних напрямів і державних програм, що пов'язані з нововведеннями у найважливіших секто¬рах економіки та соціального розвитку, таких як харчова та оздо¬ровча сфери, фармакологія, будівельні матеріали та технології, товари народного споживання, екологія та ін.;

1 2 3 4 5 6 7 8