| Назва: | Історико-географічні передумови формування системи розселення Волинської області |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 64,49 KB |
| Скачувань: | 86 |
Скачати цей реферат українською
У VІ–ІХ ст. виникають “гради” (городища) — невеликі поселення, укріплені валами, ровами, дерев’яними або кам’яними стінами. Багато з них пізніше перетворилися на міста — ремісничо-торговельні осередки чи адміністративно-політичні центри [16]. У Х – першій половині ХІ ст. виникли міста Червен, Волинь, Берестя, Любомль, Дорогобуж, Луцьк, Белз, Дзенцьоли. Одночасно з містами розвивалися й сільські поселення. Значну їх частину становили городища, що поділялися на чотири типи [12].
До першого типу належали поселення, укріплення яких були зумовлені особливостями рельєфу: Сапожин, Ратне, Покри та ін. Другий тип становлять городища, розташовані на рівнині та позбавлені природного захисту. Такі поселення трапляються на Поліссі — Головне, Смідин, Ветли. До третього типу належать укріплення з частковим використанням захисних властивостей рельєфу, що мають спільні риси кола і квадрата, — городища волинського типу [4]: Островок, Посинів, Одеради, Борочиче. До четвертого типу належать городища, використовувані місцевим населенням як сховища: Затурці, Бабка, Горбів, Біла Криниця та ін.
Велике значення має вивчення селищ, особливо їхньої забудови. Для селищ Х–ХІ ст. був характерним прирічковий тип поселень для лісової та лісостепової і мисовий та дюнний — для поліської зон. У ХІІ–ХІІІ ст. ще переважає прирічковий тип поселень, однак уже спостерігається розселення у басейнах річок, яке охоплює й вододіли. За розмірами селища були різними: невеликі — 0,5–1,0 га та великі — від 3 і більше га.
Типовою для Волинської області є рядова забудова давніх селищ, розташованих уздовж річки Стир. Довжина цих селищ становила близько 300 м при ширині 40 м. Така система засвідчена у с. Гірка Полонка, Городок, Рованці, що поблизу Луцька. Щодо щільності забудови, то в Городку на площі 2000 м2 виявлено 11 жител, у Боратині на площі 1730 м2 – 7 жител. Оселі розташовуються гніздами по 3–4 на відстані 20–40 м [20].
Більшість селищ Волинської землі лежали в зоні лісостепу, на що вказують і писемні джерела. Так, у літописі 1285 р. повідомляється про те, що під час походу польський князь Болеслав захопив і спустошив в околицях Щекарева (Холмщина) 10 сіл. Щодо поліської зони, то у зв’язку з появою в ХІІ–ХІІІ ст. нових міст відбувалися зміни і в поселенських комплексах. Хоч подекуди кількість селищ зменшилась, але виникло чимало нових. Саме на період ХІІ–ХІІІ ст. припадає функціонування селищ у Лужках, Маложеві, Модельниці, Огродниках, Плонці в Підляшші та ін. Часто на зміну покинутому поселенню на певній відстані засновувалося нове, як у селі Бучище Старе, біля якого існували окремі селища в ІХ–Х, Х–ХІ, ХІ–ХІІ та ХІІ–ХІІІ ст., або в селі Менжелін, де відкрито сім селищ від ІХ–Х до ХІІ–ХІІІ ст. Деякі селища (Долгоброди, Ліпно, Мержевіце Старе) існували в ХІІ–ХIV ст. [14, с. 50].
Більшість селищ були землеробсько-скотарськими осередками, а в окремих випадках — ще й ремісничими та промисловими центрами. Щодо юридичного статусу, то частина з них підлягали центральній княжій владі, а частина — місцевим феодалам. Порівняльна характеристика селищ лісостепової та поліської зон Волині Х – середини XIV ст. вказує, що на тлі значного зростання селищ у лісостеповій зоні їх розвиток у поліській зоні йшов значно повільніше, а подекуди навіть припинявся.
Наприкінці Х ст. з’являється адміністративно-територіальна спільність Червенські городи (рис. 1). Тут у Х–ХІ ст. функціонувало 114 городищ. У другій половині Х ст. адміністративним центром князівства став Володимир, а Волинь як адміністративний центр поступово зійшов з політичної арени. З 1015 р. по 1030 р. Волинь була захоплена Польщею, а з 1031 року Ярослав Мудрий повернув її до складу Київської Русі [13].
У середині ХІІ ст. при князі Ізяславі відбувся поділ Волині на князівства Володимирське і Луцьке [21]. Після смерті Ізяслава Мстиславовича зі складу Володимирського князівства виділяються забузькі землі. Тут утворюється Белзько-Червенське князівство, наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. у північній частині Забужжя формується Угровське князівство. У південній частині Волинської землі існувала невелика Буська волость.
Наприкінці ХІІ ст. завершився поділ Волині на дрібні волості. Однак цей процес не набув небезпечного характеру, бо ці князівства (уділи) не мали жодного політичного значення. Їхні князі, як і великі землевласники-феодали, повністю залежали від становища і сили Володимирського князя Романа Мстиславовича — володаря всієї Волині, в руках якого незабаром опинилася більшість волинських земель, а пізніше й Галичина (рис. 2).
Рис. 2. Волинські землі наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. [18, c. 110]
Складові частини Волинської землі: 1 — Земля Берестейська; 2 — Володимир-Волинське князівство; 3 — Земля Червенсько-Холмська; 4 — Земля Белзька; 5 — Князівство Луцьке.
До першого типу належали поселення, укріплення яких були зумовлені особливостями рельєфу: Сапожин, Ратне, Покри та ін. Другий тип становлять городища, розташовані на рівнині та позбавлені природного захисту. Такі поселення трапляються на Поліссі — Головне, Смідин, Ветли. До третього типу належать укріплення з частковим використанням захисних властивостей рельєфу, що мають спільні риси кола і квадрата, — городища волинського типу [4]: Островок, Посинів, Одеради, Борочиче. До четвертого типу належать городища, використовувані місцевим населенням як сховища: Затурці, Бабка, Горбів, Біла Криниця та ін.
Велике значення має вивчення селищ, особливо їхньої забудови. Для селищ Х–ХІ ст. був характерним прирічковий тип поселень для лісової та лісостепової і мисовий та дюнний — для поліської зон. У ХІІ–ХІІІ ст. ще переважає прирічковий тип поселень, однак уже спостерігається розселення у басейнах річок, яке охоплює й вододіли. За розмірами селища були різними: невеликі — 0,5–1,0 га та великі — від 3 і більше га.
Типовою для Волинської області є рядова забудова давніх селищ, розташованих уздовж річки Стир. Довжина цих селищ становила близько 300 м при ширині 40 м. Така система засвідчена у с. Гірка Полонка, Городок, Рованці, що поблизу Луцька. Щодо щільності забудови, то в Городку на площі 2000 м2 виявлено 11 жител, у Боратині на площі 1730 м2 – 7 жител. Оселі розташовуються гніздами по 3–4 на відстані 20–40 м [20].
Більшість селищ Волинської землі лежали в зоні лісостепу, на що вказують і писемні джерела. Так, у літописі 1285 р. повідомляється про те, що під час походу польський князь Болеслав захопив і спустошив в околицях Щекарева (Холмщина) 10 сіл. Щодо поліської зони, то у зв’язку з появою в ХІІ–ХІІІ ст. нових міст відбувалися зміни і в поселенських комплексах. Хоч подекуди кількість селищ зменшилась, але виникло чимало нових. Саме на період ХІІ–ХІІІ ст. припадає функціонування селищ у Лужках, Маложеві, Модельниці, Огродниках, Плонці в Підляшші та ін. Часто на зміну покинутому поселенню на певній відстані засновувалося нове, як у селі Бучище Старе, біля якого існували окремі селища в ІХ–Х, Х–ХІ, ХІ–ХІІ та ХІІ–ХІІІ ст., або в селі Менжелін, де відкрито сім селищ від ІХ–Х до ХІІ–ХІІІ ст. Деякі селища (Долгоброди, Ліпно, Мержевіце Старе) існували в ХІІ–ХIV ст. [14, с. 50].
Більшість селищ були землеробсько-скотарськими осередками, а в окремих випадках — ще й ремісничими та промисловими центрами. Щодо юридичного статусу, то частина з них підлягали центральній княжій владі, а частина — місцевим феодалам. Порівняльна характеристика селищ лісостепової та поліської зон Волині Х – середини XIV ст. вказує, що на тлі значного зростання селищ у лісостеповій зоні їх розвиток у поліській зоні йшов значно повільніше, а подекуди навіть припинявся.
Наприкінці Х ст. з’являється адміністративно-територіальна спільність Червенські городи (рис. 1). Тут у Х–ХІ ст. функціонувало 114 городищ. У другій половині Х ст. адміністративним центром князівства став Володимир, а Волинь як адміністративний центр поступово зійшов з політичної арени. З 1015 р. по 1030 р. Волинь була захоплена Польщею, а з 1031 року Ярослав Мудрий повернув її до складу Київської Русі [13].
У середині ХІІ ст. при князі Ізяславі відбувся поділ Волині на князівства Володимирське і Луцьке [21]. Після смерті Ізяслава Мстиславовича зі складу Володимирського князівства виділяються забузькі землі. Тут утворюється Белзько-Червенське князівство, наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. у північній частині Забужжя формується Угровське князівство. У південній частині Волинської землі існувала невелика Буська волость.
Наприкінці ХІІ ст. завершився поділ Волині на дрібні волості. Однак цей процес не набув небезпечного характеру, бо ці князівства (уділи) не мали жодного політичного значення. Їхні князі, як і великі землевласники-феодали, повністю залежали від становища і сили Володимирського князя Романа Мстиславовича — володаря всієї Волині, в руках якого незабаром опинилася більшість волинських земель, а пізніше й Галичина (рис. 2).
Рис. 2. Волинські землі наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. [18, c. 110]
Складові частини Волинської землі: 1 — Земля Берестейська; 2 — Володимир-Волинське князівство; 3 — Земля Червенсько-Холмська; 4 — Земля Белзька; 5 — Князівство Луцьке.
