| Назва: | Історичні особливості та чинники, що вплинули на формування сільського населення Хмельницької області |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,9 KB |
| Скачувань: | 47 |
Скачати цей реферат українською
З середини ХV ст. частішають спустошливі кримсько-татарські напади на Поділля. Лише під час нападу на Поділля, Волинь і Галичину у 1575 р. татари полонили понад 55 тис. чол. Все це, безперечно, зумовило спустошення поселень краю. Однак в наступні десятиріччя вже спостерігається збільшення кількості поселень і населення в них.
Після Люблінської унії (1569) землі Брацлавщини відійшли до Польщі, внаслідок чого створюються Брацлавське воєводство. Загарбані землі заселяє польська шляхта, в її руках зосереджуються основні земельні володіння. Виникають фільварки, сільські поселення збільшуються у розмірах.
Із впровадженням у 1596 р. Берестейської унії під впорядкуванням православної церкви України і Білорусії, Ватикану – на землях, захоплених Польщею, у тому числі на Поділлі, посилилася релігійна і національна конфронтація.
Соціально-економічне і національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних протестів проти польської шляхти і місцевих поневолювачів, наростання визвольного руху. Це знайшло вияв у селянсько-козацьких повстаннях, які почалися з кінця ХVІ ст.
За Андріївською угодою 1667 р. більша частина Правобережної України і Східна Галичина, в тому числі сучасна Хмельниччина, залишилася за Польщею. Протягом ХVІ – ХVІІ ст. однією з форм антифеодальної боротьби були масові втечі селян із загарбаних Польщею земель у південні степи до козаків.
У наступні десятиріччя територія стає ареною безперервних військових сутичок, жорсткої боротьби за сфери панування. У 1672 р. 300-тисячне турецьке військо захоплює Подільське воєводство. Проте в 1699 р. за Карловацьким трактатом ці землі знову відійшли до Польщі.
Усі ці події вплинули на міграційні процеси. Після того, як турки залишили Поділля (1699), почалося його заселення переважно українцями, які приходили з території Руського та Волинського воєводств і оселялися селами.
У квітні 1793 р. землі Поділля у складі Правобережної України були приєднані до Росії і на них поширилися загальноімперські адміністративні порядки. Утворилися Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам’янецька область. У 1797 р. – 1803 р. відбулося укріплення повітів, з яких Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу частину сучасної Хмельницької області.
Складні соціально-економічні і політичні умови історичного розвитку Поділля зумовили особливості формування поселень, спрямованість міграційних процесів, природний приріст, і динаміку етнічного складу. Значними змінами супроводжувався перехід до капіталістичних відносин. Уже в другій половині ХVІІ ст. відбувся процес перетворення ремесла у товарне виробництво і зародження передумов мануфактури, зростання елементів товарності в сільському господарстві. Це сприяло збільшенню величини сільських поселень.
Промисловий розвиток і події Першої світової і громадянської воєн сильно вплинули на динаміку етнічного складу міського населення і мало змінили етнічну структуру сільського населення. Як і в ХІХ ст., тут чисельно переважали українці. За даними перепису населення 1926 р. українці серед сільського населення Проскурівської і Кам’янецької округ становили від 80 до 90 %. Вони займалися переважно сільським господарством і проживали у сільській місцевості.
У радянський період етносоціальні, етнокультурні та демографічні процеси на Поділлі розвивались неоднозначно. До певної міри вони коригувалися територіальними змінами, пов’язаними з адміністративними перетвореннями та змінами чисельного складу населення.
Сучасна Хмельницька область – один із густозаселених регіонів країни. Середня густота його населення – 80 осіб на 1 кв. км. Це найменш урбанізована область України. Більшість населення (56, 0%) проживає тут у сільській місцевості.
Хмельницька область як і всі сільськогосподарські зони України, зазнало відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду 1932 – 1933 рр. Разом з репресіями 30-х років втрати населення на Поділлі становили майже 5 млн. осіб, переважно – це сільські жителі.
Багато сіл у цей період обезлюдніли, а ті люди, що залишилися, ледве животіли. Села мали жалюгідний вигляд: глиняні хати під соломою з вузькими вуличками.
Помітне зменшення кількості населення Хмельниччини відбулося у воєнні і перші післявоєнні роки. Причиною цього було: винищення і вивезення людей німецькими окупантами, військові втрати, вивезення людей за межі України радянським режимом, низька народжуваність і висока смертність населення відразу після закінчення війни, в тому числі і під час голоду 1946 – 1947 рр.
Нове тривале зменшення сільської людності у Хмельницькій області спостерігалось в 1970 – 1991 рр., що спочатку пояснювалось переважанням міграційного процесу, переважно відпливом населення з сіл у міста області, а згодом природним скороченням населення. В результаті цих процесів чисельність населення області за 1940 – 1994 роки зменшилась майже на 234 тисячі мешканців, а її частка в загальній чисельності населення України скоротилась із 4,3% до 2,9%.
Після Люблінської унії (1569) землі Брацлавщини відійшли до Польщі, внаслідок чого створюються Брацлавське воєводство. Загарбані землі заселяє польська шляхта, в її руках зосереджуються основні земельні володіння. Виникають фільварки, сільські поселення збільшуються у розмірах.
Із впровадженням у 1596 р. Берестейської унії під впорядкуванням православної церкви України і Білорусії, Ватикану – на землях, захоплених Польщею, у тому числі на Поділлі, посилилася релігійна і національна конфронтація.
Соціально-економічне і національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних протестів проти польської шляхти і місцевих поневолювачів, наростання визвольного руху. Це знайшло вияв у селянсько-козацьких повстаннях, які почалися з кінця ХVІ ст.
За Андріївською угодою 1667 р. більша частина Правобережної України і Східна Галичина, в тому числі сучасна Хмельниччина, залишилася за Польщею. Протягом ХVІ – ХVІІ ст. однією з форм антифеодальної боротьби були масові втечі селян із загарбаних Польщею земель у південні степи до козаків.
У наступні десятиріччя територія стає ареною безперервних військових сутичок, жорсткої боротьби за сфери панування. У 1672 р. 300-тисячне турецьке військо захоплює Подільське воєводство. Проте в 1699 р. за Карловацьким трактатом ці землі знову відійшли до Польщі.
Усі ці події вплинули на міграційні процеси. Після того, як турки залишили Поділля (1699), почалося його заселення переважно українцями, які приходили з території Руського та Волинського воєводств і оселялися селами.
У квітні 1793 р. землі Поділля у складі Правобережної України були приєднані до Росії і на них поширилися загальноімперські адміністративні порядки. Утворилися Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам’янецька область. У 1797 р. – 1803 р. відбулося укріплення повітів, з яких Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу частину сучасної Хмельницької області.
Складні соціально-економічні і політичні умови історичного розвитку Поділля зумовили особливості формування поселень, спрямованість міграційних процесів, природний приріст, і динаміку етнічного складу. Значними змінами супроводжувався перехід до капіталістичних відносин. Уже в другій половині ХVІІ ст. відбувся процес перетворення ремесла у товарне виробництво і зародження передумов мануфактури, зростання елементів товарності в сільському господарстві. Це сприяло збільшенню величини сільських поселень.
Промисловий розвиток і події Першої світової і громадянської воєн сильно вплинули на динаміку етнічного складу міського населення і мало змінили етнічну структуру сільського населення. Як і в ХІХ ст., тут чисельно переважали українці. За даними перепису населення 1926 р. українці серед сільського населення Проскурівської і Кам’янецької округ становили від 80 до 90 %. Вони займалися переважно сільським господарством і проживали у сільській місцевості.
У радянський період етносоціальні, етнокультурні та демографічні процеси на Поділлі розвивались неоднозначно. До певної міри вони коригувалися територіальними змінами, пов’язаними з адміністративними перетвореннями та змінами чисельного складу населення.
Сучасна Хмельницька область – один із густозаселених регіонів країни. Середня густота його населення – 80 осіб на 1 кв. км. Це найменш урбанізована область України. Більшість населення (56, 0%) проживає тут у сільській місцевості.
Хмельницька область як і всі сільськогосподарські зони України, зазнало відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду 1932 – 1933 рр. Разом з репресіями 30-х років втрати населення на Поділлі становили майже 5 млн. осіб, переважно – це сільські жителі.
Багато сіл у цей період обезлюдніли, а ті люди, що залишилися, ледве животіли. Села мали жалюгідний вигляд: глиняні хати під соломою з вузькими вуличками.
Помітне зменшення кількості населення Хмельниччини відбулося у воєнні і перші післявоєнні роки. Причиною цього було: винищення і вивезення людей німецькими окупантами, військові втрати, вивезення людей за межі України радянським режимом, низька народжуваність і висока смертність населення відразу після закінчення війни, в тому числі і під час голоду 1946 – 1947 рр.
Нове тривале зменшення сільської людності у Хмельницькій області спостерігалось в 1970 – 1991 рр., що спочатку пояснювалось переважанням міграційного процесу, переважно відпливом населення з сіл у міста області, а згодом природним скороченням населення. В результаті цих процесів чисельність населення області за 1940 – 1994 роки зменшилась майже на 234 тисячі мешканців, а її частка в загальній чисельності населення України скоротилась із 4,3% до 2,9%.
