| Назва: | Іван Франко як історіограф Галицького краєзнавства (до 150-річчя від дня народження) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 15,39 KB |
| Скачувань: | 69 |
Скачати цей реферат українською
У 1873 році за ініціативою письменника Олександра Кониського та члена Кирило-Мефодіївського товариства Дмитра Пильчикова і в основному за рахунок вступного фонду придніпрянських українців у Львові було організаційно створено Товариство ім.Т.Шевченка. Символічно, що саме цього ж року у Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Згідно першого варіанту статуту, який підготували Д.Пильчиков і М.Драгоманов, своїм головним завданням новостворене товариство ставило “вспомагати розвою руської (малоруської) словесності”. Та невдовзі, гостро відчуваючи духовні запити українства, Товариство ім.Шевченка вирішило значно розширити свої функції та коло наукових інтересів.
За пропозицією Олександра Кониського, Володимира Антоновича та Олександра Барвінського ця інституція, згідно нового статуту 1892 р., була реорганізована у Наукове Товариство імені Т. Шевченка (НТШ) на зразок західнослов’янських товариств. Основну наукову роботу планувалося проводити у трьох секціях: історико-філософській, філологічній та математично-природописно-лікарській. Використовуючи сприятливу політичну ситуацію, керівництво НТШ домоглося фінансової допомоги з боку міністерства освіти Австро-Угорщини та галицького сейму [5]. Таким чином, сформувавшись у багатопрофільну інституцію, НТШ взяло на себе роль загальноукраїнського лідера у становленні основних напрямів національної науки, духовного просвітництва народу. Товариство стало предтечею майбутньої Української академії наук.
Математично-природописно-лікарську секцію тривалий час очолював відомий вчений, почесний і дійсний член НТШ Іван Верхратський (1846–1919), і який був одночасно редактором її “Збірника”. В українську науку вчений увійшов як природознавець, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Він був одним із фундаторів українського природознавства, автором перших шкільних підручників з ботаніки, зоології і мінералогії, якими користувалися декілька поколінь українських школярів. І.Верхратський вважався найкращим фахівцем з термінологічних питань у всіх природничих науках. Він був відомим дослідником рослин і тварин Східної Галичини, знавцем комах, особливо метеликів. Вче-ний написав один з перших українських підручників з мінералогії та склав перший тлумачний словник з мінералогії (“Виразня мінералогічна”, 1909), який охоплював понад 580 термінів з кристалографії та мінералогії. Описи, як і назви, подано в ньому українською та німецькою мовами.
Товариство швидко завоювало авторитет у науковому світі, зростала кількість його членів і симпатиків. Цьому у значній мірі сприяв друкований орган товариства - “Записки НТШ”, започаткований у 1892 році. Зазначимо, що переважна більшість вчених НТШ (за винятком окремих членів правління) свою діяльність здійснювали на громадських засадах, у вільний від основної служби час. Головним стимулом для них служили наукові інтереси, бажання прислужитися українському народові.
Важлива організаторська і наукова роль у розбудові НТШ належала велетові української культури Івану Яковичу Франку (1856–1916). Активний член НТШ з перших днів його заснування, І.Франко з 1898 року очолював Етнографічну комісію Товариства, був редактором “Етнографічного збірника”. Йому належить авторство повного статуту НТШ (1904 р.), що з невеликими змінами діяв до кінця існування Товариства [6].
Крім титанічної організаторської і редакторської роботи, І.Я.Франко виявив себе як визначний краєзнавець-дослідник та історіограф Галичини, Волині й Поділля. Його численним краєзнавчим працям притаманний глибокий науковий аналіз проблем краю, показ на конкретних прикладах життя регіонів соціально-економічного становища населення під ярмом гнобителів, гостра критика польської історіографії щодо культуртрегерської місії Речі Посполитої в Україні. І.Франко був не лише кабінетним вченим. Він багато мандрував, був організатором подорожей, походів, мандрівок та екскурсій. Активна участь в “Мандрівному комітеті”, що діяв при “Академічній беседі”, спонукала його до думки про те, що краєзнавчий матеріал набуде більшої ваги у випадку його систематизації та аналізу. З цією метою у 1893 р. він організував “Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, а згодом – “Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю”. Результати своїх мандрівок І.Франко узагальнив у численних публікаціях та етнографічних матеріалах, у теоретичних працях з етнології та етнографії. Вчений пильно стежив за появою публікацій з краєзнавчої тематики про Україну та її країв, подавав критичні оцінки, чітко з’ясовував ідеологічні позиції і концепції їх авторів.
За пропозицією Олександра Кониського, Володимира Антоновича та Олександра Барвінського ця інституція, згідно нового статуту 1892 р., була реорганізована у Наукове Товариство імені Т. Шевченка (НТШ) на зразок західнослов’янських товариств. Основну наукову роботу планувалося проводити у трьох секціях: історико-філософській, філологічній та математично-природописно-лікарській. Використовуючи сприятливу політичну ситуацію, керівництво НТШ домоглося фінансової допомоги з боку міністерства освіти Австро-Угорщини та галицького сейму [5]. Таким чином, сформувавшись у багатопрофільну інституцію, НТШ взяло на себе роль загальноукраїнського лідера у становленні основних напрямів національної науки, духовного просвітництва народу. Товариство стало предтечею майбутньої Української академії наук.
Математично-природописно-лікарську секцію тривалий час очолював відомий вчений, почесний і дійсний член НТШ Іван Верхратський (1846–1919), і який був одночасно редактором її “Збірника”. В українську науку вчений увійшов як природознавець, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Він був одним із фундаторів українського природознавства, автором перших шкільних підручників з ботаніки, зоології і мінералогії, якими користувалися декілька поколінь українських школярів. І.Верхратський вважався найкращим фахівцем з термінологічних питань у всіх природничих науках. Він був відомим дослідником рослин і тварин Східної Галичини, знавцем комах, особливо метеликів. Вче-ний написав один з перших українських підручників з мінералогії та склав перший тлумачний словник з мінералогії (“Виразня мінералогічна”, 1909), який охоплював понад 580 термінів з кристалографії та мінералогії. Описи, як і назви, подано в ньому українською та німецькою мовами.
Товариство швидко завоювало авторитет у науковому світі, зростала кількість його членів і симпатиків. Цьому у значній мірі сприяв друкований орган товариства - “Записки НТШ”, започаткований у 1892 році. Зазначимо, що переважна більшість вчених НТШ (за винятком окремих членів правління) свою діяльність здійснювали на громадських засадах, у вільний від основної служби час. Головним стимулом для них служили наукові інтереси, бажання прислужитися українському народові.
Важлива організаторська і наукова роль у розбудові НТШ належала велетові української культури Івану Яковичу Франку (1856–1916). Активний член НТШ з перших днів його заснування, І.Франко з 1898 року очолював Етнографічну комісію Товариства, був редактором “Етнографічного збірника”. Йому належить авторство повного статуту НТШ (1904 р.), що з невеликими змінами діяв до кінця існування Товариства [6].
Крім титанічної організаторської і редакторської роботи, І.Я.Франко виявив себе як визначний краєзнавець-дослідник та історіограф Галичини, Волині й Поділля. Його численним краєзнавчим працям притаманний глибокий науковий аналіз проблем краю, показ на конкретних прикладах життя регіонів соціально-економічного становища населення під ярмом гнобителів, гостра критика польської історіографії щодо культуртрегерської місії Речі Посполитої в Україні. І.Франко був не лише кабінетним вченим. Він багато мандрував, був організатором подорожей, походів, мандрівок та екскурсій. Активна участь в “Мандрівному комітеті”, що діяв при “Академічній беседі”, спонукала його до думки про те, що краєзнавчий матеріал набуде більшої ваги у випадку його систематизації та аналізу. З цією метою у 1893 р. він організував “Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, а згодом – “Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю”. Результати своїх мандрівок І.Франко узагальнив у численних публікаціях та етнографічних матеріалах, у теоретичних працях з етнології та етнографії. Вчений пильно стежив за появою публікацій з краєзнавчої тематики про Україну та її країв, подавав критичні оцінки, чітко з’ясовував ідеологічні позиції і концепції їх авторів.
