| Назва: | Діаспора |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 74,06 KB |
| Скачувань: | 97 |
Протягом століть багато сторінок української історії з різних причин політичного, ідеологічного, соціального характеру не вивчалися взагалі, або висвітлювалися вкрай упереджено і не об'єктивно на користь великодержавних намагань різних імперій, до складу яких входили українські землі. Доля українців, що з різних причин були відірвані від Батьківщини, є однією з найменш вивчених у вітчизняній історіографії, оскільки за радянських часів на висвітлення цієї проблеми було накладено ідеологічне табу. До однієї з найчисельніших українських громад на теренах Росії відноситься українська громада Уральського регіону.
Переселення українців на Урал починається ще у ХVІІ столітті, й за даними перепису 1897 року у регіоні нараховувалося вже 45 тисяч українців. Але насправді масовим переселенській рух у ці простори стає наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття. Наприклад, унаслідок інтенсифікації міграційного процесу лише українське селянське населення Башкирії (у межах Уфимської губернії) з 1897 до 1912 року зросло більше ніж у 11 разів і напередодні Першої світової війни становило вже майже 57 тисяч чоловік. У роки першої світової війни частка українців серед населення сучасного Уралу була вже досить високою - в Оренбурзькій і Челябінській області вона перевищувала 10%, а в цілому по регіону становила 5%.
Протягом 1914 - 1921 років практично уся територія України перетворилася у справжнє поле бою. Перша світова війна, революція і громадянська війна, що прокотилися її теренами, а потім голод 1921-1922 років призвели до того, що, не зважаючи на не дуже сприятливі умови для будь - яких переселень, міграційний потік у ці роки хоча дещо і зменшився, але зовсім не припинявся. Населення рятувалося від жахів війни, від голоду, переселялося у менш постраждали від безладдя і бойових дій регіони. Так, згідно перепису населення 1926 року, у Башкирській АРСР чисельність українців становила вже 76 710 осіб, тобто збільшилась порівняно з довоєнною на третину. У цілому в цей час на уральських землях налічувалося 225 545 українців. Найбільше українців мешкало у Оренбурзькій губернії - 112 108 чоловік, Троїцькій окрузі - 14 374 чоловік, Челябінській окрузі - 12 044 чоловіка, Курганській окрузі - 5129 чоловік і Тагільській окрузі - 1 466 чоловік. В інших округах, що входили до Уральського регіону, кількість українців становила менше тисячі чоловік.
Переважна більшість українського населення залишається в південних районах регіону і складається переважно з сільського населення. Це цілком природно, оскільки і в інших краях українські селяни намагалися знайти звичні для них природні умови життя, знайти врожайні землі, які дозволяли займатися рільним господарством. За даними етнографічної експедиції В. Хоменка, українські поселенці на Південному Уралі так пояснювали причини поселення саме тут: П.А. Луценко (Троїцькій район Челябінської області с. Ясні Поляни): "На півночі багато заводів і холодно. На півдні багато дешевої землі й хліб родить". Н.В. Дорошенко (Октябрьській район село Новомосковка): "В північних районах більше лісу, багато поля залито водою. Тут лісостеп і степ, болота майже не зустрічаються". У Башкирській АРСР згідно перепису 1926 року 74,6 тисячі українців, тобто 97,3% усього українського населення республіки мешкало у сільській місцевості. Приблизно та ж сама картина спостерігається і в інших районах краю.
Урал виконував роль "стартового майданчика" для колонізації азійських просторів: лише за 1925 - 1926 роки через його територію переїхало на схід 312 тисяч чоловік. За вказаний період 86,2 тисячі чоловік поселилися на Уралі.
З радянським періодом історії пов'язаний черговий етап масового організованого переселення українських селян на схід. Споконвічна біда, що супроводжувала українського селянина - нестача орної землі і як наслідок надлишок робочих рук у сільському господарстві, так і не була подолана. За приблизними підрахунками на початку 20-х років ХХ століття сільського населення, яке не могло бути забезпечене землею в розмірі споживчого мінімуму, на Україні було приблизно 800 000 дворів.
З метою координації та керівництва переселеннями постановою ЦВК та РНК СРСР від 10 квітня 1925 року був створений Всесоюзний переселенський комітет при ЦВК СРСР. В постанові ЦВК СРСР від 30. 07. 1926 року зазначалося "Визнати, що головним завданням переселенських заходів повинно бути заселення Далекого Сходу, Сахаліну, Сибіру та Карело-Мурманського краю. Одночасно вести заселення вільних земель в обжитих районах Північного Кавказу, Поволжя та південних частин Уралу. Найважливішим завданням вважати розвантаження перенаселених районів України". Постановою РНК УРСР та ВУЦВК від 07. 08. 1925 року було визначено райони першочергового заселення. На Уралі таким районом була визначена Троїцька округа, куди було заплановано переселити 9 000 дворів.
Переселення українців на Урал починається ще у ХVІІ столітті, й за даними перепису 1897 року у регіоні нараховувалося вже 45 тисяч українців. Але насправді масовим переселенській рух у ці простори стає наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття. Наприклад, унаслідок інтенсифікації міграційного процесу лише українське селянське населення Башкирії (у межах Уфимської губернії) з 1897 до 1912 року зросло більше ніж у 11 разів і напередодні Першої світової війни становило вже майже 57 тисяч чоловік. У роки першої світової війни частка українців серед населення сучасного Уралу була вже досить високою - в Оренбурзькій і Челябінській області вона перевищувала 10%, а в цілому по регіону становила 5%.
Протягом 1914 - 1921 років практично уся територія України перетворилася у справжнє поле бою. Перша світова війна, революція і громадянська війна, що прокотилися її теренами, а потім голод 1921-1922 років призвели до того, що, не зважаючи на не дуже сприятливі умови для будь - яких переселень, міграційний потік у ці роки хоча дещо і зменшився, але зовсім не припинявся. Населення рятувалося від жахів війни, від голоду, переселялося у менш постраждали від безладдя і бойових дій регіони. Так, згідно перепису населення 1926 року, у Башкирській АРСР чисельність українців становила вже 76 710 осіб, тобто збільшилась порівняно з довоєнною на третину. У цілому в цей час на уральських землях налічувалося 225 545 українців. Найбільше українців мешкало у Оренбурзькій губернії - 112 108 чоловік, Троїцькій окрузі - 14 374 чоловік, Челябінській окрузі - 12 044 чоловіка, Курганській окрузі - 5129 чоловік і Тагільській окрузі - 1 466 чоловік. В інших округах, що входили до Уральського регіону, кількість українців становила менше тисячі чоловік.
Переважна більшість українського населення залишається в південних районах регіону і складається переважно з сільського населення. Це цілком природно, оскільки і в інших краях українські селяни намагалися знайти звичні для них природні умови життя, знайти врожайні землі, які дозволяли займатися рільним господарством. За даними етнографічної експедиції В. Хоменка, українські поселенці на Південному Уралі так пояснювали причини поселення саме тут: П.А. Луценко (Троїцькій район Челябінської області с. Ясні Поляни): "На півночі багато заводів і холодно. На півдні багато дешевої землі й хліб родить". Н.В. Дорошенко (Октябрьській район село Новомосковка): "В північних районах більше лісу, багато поля залито водою. Тут лісостеп і степ, болота майже не зустрічаються". У Башкирській АРСР згідно перепису 1926 року 74,6 тисячі українців, тобто 97,3% усього українського населення республіки мешкало у сільській місцевості. Приблизно та ж сама картина спостерігається і в інших районах краю.
Урал виконував роль "стартового майданчика" для колонізації азійських просторів: лише за 1925 - 1926 роки через його територію переїхало на схід 312 тисяч чоловік. За вказаний період 86,2 тисячі чоловік поселилися на Уралі.
З радянським періодом історії пов'язаний черговий етап масового організованого переселення українських селян на схід. Споконвічна біда, що супроводжувала українського селянина - нестача орної землі і як наслідок надлишок робочих рук у сільському господарстві, так і не була подолана. За приблизними підрахунками на початку 20-х років ХХ століття сільського населення, яке не могло бути забезпечене землею в розмірі споживчого мінімуму, на Україні було приблизно 800 000 дворів.
З метою координації та керівництва переселеннями постановою ЦВК та РНК СРСР від 10 квітня 1925 року був створений Всесоюзний переселенський комітет при ЦВК СРСР. В постанові ЦВК СРСР від 30. 07. 1926 року зазначалося "Визнати, що головним завданням переселенських заходів повинно бути заселення Далекого Сходу, Сахаліну, Сибіру та Карело-Мурманського краю. Одночасно вести заселення вільних земель в обжитих районах Північного Кавказу, Поволжя та південних частин Уралу. Найважливішим завданням вважати розвантаження перенаселених районів України". Постановою РНК УРСР та ВУЦВК від 07. 08. 1925 року було визначено райони першочергового заселення. На Уралі таким районом була визначена Троїцька округа, куди було заплановано переселити 9 000 дворів.