| Назва: | Діаспора |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 74,06 KB |
| Скачувань: | 124 |
Одночасно з продовженням аграрних переселень поступово розгортається новий переселенській рух. З початку 1930-х років унаслідок колективізації, голодомору 1932-1933 років і початком бурхливого промислового будівництва на Уралі, українці більш великими групами починають переселятися до нових промислових центрів, що виникають у регіоні. За рішенням ХVІІІ з'їзду ВКП(б) на Уралі й у Західному Сибіру будувалися підприємства - дублери машинобудівної, переробної, нафтопереробної й хімічної промисловості західного промислового району. Були відкриті нові родовища залізної й марганцевої руди, бокситів, мідних і нікелевих руд, рідких металів. На будівництві нових заводів широко використовувалася праця кваліфікованих металургів і машинобудівників з України, зокрема, із Придніпров'я й Донбасу.
Будівництво нових великих промислових підприємств вимагало кваліфікованих кадрів робітників та інженерно - технічних працівників. У міста Уралу за два роки (1935 та 1936 роки) з України прибули до Свердловської області 15 608 чоловік, до Челябінської - 11 183 чоловіка. У зв'язку з цим виникають великі українські скупчення у Челябінську, Магнітогорську, Оренбурзі. На протязі 1939 року лише з Ворошиловграду, Дніпропетровську, Запоріжжя, Києва, Миколаєва, Одеси та Харкова переселилися до Пермської області 527 чоловік, Свердловської області - 1593, Челябінської - 1094, Чкаловської (сучасна Оренбурзька) - 616 чоловік, Башкирської АРСР - 548, Удмуртської АРСР - 100. Тривали й планові переселення до Уралу селянських господарств з України. За планом у 1940 році до Челябінської області прибуло 11 340 господарств.
Для розміщення переселенців сільрадами було виділено лісоматеріали для будівництва будинків, земельні угіддя, будівельники. Однак оселення людей на новому місці не було легким. До матеріальних та інших об'єктивних проблем додавалися психологічні. Переселенці не завжди зустрічали добре ставлення. Джерела того часу свідчать, що частина переселенців поверталася до дому саме через негативне ставлення місцевих жителів. Утім не зважаючи на труднощі переселення не припинялися. Планом передбачалося лише у 1941 році переселити до Челябінської області 4 575 селянських господарств з України. Переселенців було заплановано розселити у 12 південних районах області. Традиція розміщення українських переселенців - селян саме у південних районах регіону, що була започаткована на початку міграцій українців до Уралу, продовжується.
Організатори переселень задля успішного оселення селян на новому місці намагалися врахувати їхні інтереси. Начальник переселенського відділу при Челябінському облвиконкомі звернувся до СНК СРСР з проханням збільшити кількість вихідців з УРСР за рахунок Смоленської області. Своє прохання він мотивує тим, що наприклад Верхньоуральській район за місцевими умовами ближче до України, тут переважає степовий характер місцевості, він незначно заселений, причому переважно козацьким населенням. Додатком до наказу по переселенському управлінню при СНК СРСР № 7 від 16. 01. 1941 року прохання було задоволено й кількість селянських господарств, що планувалося переселити з України, була збільшена до 4 610.
Початок Великої Вітчизняної війни відкрив нову сторінку в історії переселень українців до Уралу. З перших тижнів війни було розпочато роботу з підготовки і проведення широкомасштабної евакуації промислових підприємств, персоналу й сімей працівників на схід. Серед основних районів, в яких планувалося розміщення евакуйованих заводів і робітників, був Уральській регіон. Масове перебазування окремих промислових агрегатів, підприємств і цілих галузей промисловості до Уральського регіону почалось у липні 1941 року.
Вже 2 липня 1941 року ЦК ВКП(б) за пропозицією Наркомату чорної металургії, Наркомату важкого й середнього машинобудування приймає рішення евакуювати броньовий стан Маріупольського заводу імені Ілліча до Магнітогорського заводу. Наприкінці липня припиняється будівництво доменної печі № 4 на заводі "Запоріжсталь", а устаткування й металоконструкції було перевезено до Ново-Тагільського заводу для будівництва доменної печі № 3. У серпні 1941 року до Первоуральську був евакуйований Дніпропетровський трубопрокатний завод імені В.І. Леніна. Протягом серпня - вересня 1941 року з Запорозької області було евакуйоване до Магнітогорську найбільше в Європі підприємство важкої металургії -завод "Запоріжсталь" і ще 26 підприємств легкої та харчової промисловості.
Багато з перевезених на нові місця заводів були об'єднані з діючими там підприємствами. Так, великий танковий завод, що був евакуйований з України, був об'єднаний з місцевими підприємствами, створивши Уральський танковий завод імені І.В. Сталіна. Харківський дизельний, Ленінградський завод імені Кірова і Челябінський тракторний склали одне з найбільших у країні танкобудівних підприємств, яке отримало назву "Танкоград".
Будівництво нових великих промислових підприємств вимагало кваліфікованих кадрів робітників та інженерно - технічних працівників. У міста Уралу за два роки (1935 та 1936 роки) з України прибули до Свердловської області 15 608 чоловік, до Челябінської - 11 183 чоловіка. У зв'язку з цим виникають великі українські скупчення у Челябінську, Магнітогорську, Оренбурзі. На протязі 1939 року лише з Ворошиловграду, Дніпропетровську, Запоріжжя, Києва, Миколаєва, Одеси та Харкова переселилися до Пермської області 527 чоловік, Свердловської області - 1593, Челябінської - 1094, Чкаловської (сучасна Оренбурзька) - 616 чоловік, Башкирської АРСР - 548, Удмуртської АРСР - 100. Тривали й планові переселення до Уралу селянських господарств з України. За планом у 1940 році до Челябінської області прибуло 11 340 господарств.
Для розміщення переселенців сільрадами було виділено лісоматеріали для будівництва будинків, земельні угіддя, будівельники. Однак оселення людей на новому місці не було легким. До матеріальних та інших об'єктивних проблем додавалися психологічні. Переселенці не завжди зустрічали добре ставлення. Джерела того часу свідчать, що частина переселенців поверталася до дому саме через негативне ставлення місцевих жителів. Утім не зважаючи на труднощі переселення не припинялися. Планом передбачалося лише у 1941 році переселити до Челябінської області 4 575 селянських господарств з України. Переселенців було заплановано розселити у 12 південних районах області. Традиція розміщення українських переселенців - селян саме у південних районах регіону, що була започаткована на початку міграцій українців до Уралу, продовжується.
Організатори переселень задля успішного оселення селян на новому місці намагалися врахувати їхні інтереси. Начальник переселенського відділу при Челябінському облвиконкомі звернувся до СНК СРСР з проханням збільшити кількість вихідців з УРСР за рахунок Смоленської області. Своє прохання він мотивує тим, що наприклад Верхньоуральській район за місцевими умовами ближче до України, тут переважає степовий характер місцевості, він незначно заселений, причому переважно козацьким населенням. Додатком до наказу по переселенському управлінню при СНК СРСР № 7 від 16. 01. 1941 року прохання було задоволено й кількість селянських господарств, що планувалося переселити з України, була збільшена до 4 610.
Початок Великої Вітчизняної війни відкрив нову сторінку в історії переселень українців до Уралу. З перших тижнів війни було розпочато роботу з підготовки і проведення широкомасштабної евакуації промислових підприємств, персоналу й сімей працівників на схід. Серед основних районів, в яких планувалося розміщення евакуйованих заводів і робітників, був Уральській регіон. Масове перебазування окремих промислових агрегатів, підприємств і цілих галузей промисловості до Уральського регіону почалось у липні 1941 року.
Вже 2 липня 1941 року ЦК ВКП(б) за пропозицією Наркомату чорної металургії, Наркомату важкого й середнього машинобудування приймає рішення евакуювати броньовий стан Маріупольського заводу імені Ілліча до Магнітогорського заводу. Наприкінці липня припиняється будівництво доменної печі № 4 на заводі "Запоріжсталь", а устаткування й металоконструкції було перевезено до Ново-Тагільського заводу для будівництва доменної печі № 3. У серпні 1941 року до Первоуральську був евакуйований Дніпропетровський трубопрокатний завод імені В.І. Леніна. Протягом серпня - вересня 1941 року з Запорозької області було евакуйоване до Магнітогорську найбільше в Європі підприємство важкої металургії -завод "Запоріжсталь" і ще 26 підприємств легкої та харчової промисловості.
Багато з перевезених на нові місця заводів були об'єднані з діючими там підприємствами. Так, великий танковий завод, що був евакуйований з України, був об'єднаний з місцевими підприємствами, створивши Уральський танковий завод імені І.В. Сталіна. Харківський дизельний, Ленінградський завод імені Кірова і Челябінський тракторний склали одне з найбільших у країні танкобудівних підприємств, яке отримало назву "Танкоград".