| Назва: | Політична система і державний устрій Болгарії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 228,48 KB |
| Скачувань: | 62 |
У жовтні 1991 р. відбулися вибори до Народних Зборів, на яких перемогу одержав СДС- 110 мандатів (з 250). БСП отри¬мала 106, РПС - 24 мандати. Уже в листопаді лідер СДС Ф. Димитров сформував однопартійний уряд.
Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадже¬ного попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апара¬ту та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держ-безпеки.
На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-пре-зидентом стала відома поетеса Б. Димит¬рова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.
Поступове подолання політичної конфронтації в парла¬менті врешті-решт вело до нала-годження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухва¬лено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.
У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які нале-жали до ко¬лишньої партійно-державної верхівки.
Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом кон-тролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.
У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом при¬ватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водно¬час анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організова¬на злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси зане¬пали, обсяг обіцяних іно-земних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні рин¬ки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.
Така непослідовна політика реформування (особливо у сфері приватизації) спонукала СДС до різкої критики уряду Л. Берова, звинувачення його в «рекомунізації», вимогах про¬вести дострокові вибори. Однак надмірний радикалізм, нетер¬пимість та самовпевне-ність лідерів СДС відштовхнули від демократів багатьох їхніх прихильників. Зростаючий опір політиці «безпартійного» уряду очолили провідні профоб'єднання - Конфедерація праці («Подкрепа») та Конфедерація незалежних синдикатів. Президент розпустив Парла-мент і призначив нові вибори. За підсумками грудневих (1994) виборів до Народних зборів БСП отримала 43,5 % голосів, СДС - понад 24, «Народна спілка» - 6,5, РПС - 5,5 %.
Від уряду, який у січні 1995 р. очолив лідер БСП Ж. Віденов, значна частина суспіль-ства очікувала зниження цін на основні продукти харчування, скорочення комунальних платежів, нор¬малізації болгарсько-російських відносин, вирішення паливно-енергетичних проблем і т. ін. Однак політика соціалістів була вкрай невдалою. Внаслідок необачного рішення про продаж урожаю 1995 р. Болгарія вже восени мусила терміново заку¬повувати за кордоном зерно за високими цінами. Рівень безробіття наблизився до 17 % активного населення, а постійну роботу мав лише кожний четвертий працездатний. У травні 1996 р. уряд закрив «Мінерал банк», у якому зберігалися гроші тисяч фірм та мільйонів приват-них вкладників. У кризово¬му стані перебувало сільське господарство: кооперативи прак-тично припинили існування, виноградники спустошилися, а поголів'я худоби зменшилося втричі.
Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадже¬ного попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апара¬ту та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держ-безпеки.
На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-пре-зидентом стала відома поетеса Б. Димит¬рова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.
Поступове подолання політичної конфронтації в парла¬менті врешті-решт вело до нала-годження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухва¬лено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.
У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які нале-жали до ко¬лишньої партійно-державної верхівки.
Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом кон-тролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.
У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом при¬ватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водно¬час анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організова¬на злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси зане¬пали, обсяг обіцяних іно-земних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні рин¬ки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.
Така непослідовна політика реформування (особливо у сфері приватизації) спонукала СДС до різкої критики уряду Л. Берова, звинувачення його в «рекомунізації», вимогах про¬вести дострокові вибори. Однак надмірний радикалізм, нетер¬пимість та самовпевне-ність лідерів СДС відштовхнули від демократів багатьох їхніх прихильників. Зростаючий опір політиці «безпартійного» уряду очолили провідні профоб'єднання - Конфедерація праці («Подкрепа») та Конфедерація незалежних синдикатів. Президент розпустив Парла-мент і призначив нові вибори. За підсумками грудневих (1994) виборів до Народних зборів БСП отримала 43,5 % голосів, СДС - понад 24, «Народна спілка» - 6,5, РПС - 5,5 %.
Від уряду, який у січні 1995 р. очолив лідер БСП Ж. Віденов, значна частина суспіль-ства очікувала зниження цін на основні продукти харчування, скорочення комунальних платежів, нор¬малізації болгарсько-російських відносин, вирішення паливно-енергетичних проблем і т. ін. Однак політика соціалістів була вкрай невдалою. Внаслідок необачного рішення про продаж урожаю 1995 р. Болгарія вже восени мусила терміново заку¬повувати за кордоном зерно за високими цінами. Рівень безробіття наблизився до 17 % активного населення, а постійну роботу мав лише кожний четвертий працездатний. У травні 1996 р. уряд закрив «Мінерал банк», у якому зберігалися гроші тисяч фірм та мільйонів приват-них вкладників. У кризово¬му стані перебувало сільське господарство: кооперативи прак-тично припинили існування, виноградники спустошилися, а поголів'я худоби зменшилося втричі.