| Назва: | Політична система і державний устрій Болгарії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 228,48 KB |
| Скачувань: | 62 |
Глава четверта присвячена організації роботи обласної адміністрації.
В кінці – заключні положення.
РОЗДІЛ VІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.
6.1. Адаптація законодавства та процес вступу до ЄС.
Поруч із іншими державами Центральної та Східної Європи Болгарія розпочала свій шлях до вступу в “європейський дім” ще у 1993 році, коли у Копенгагені відбувся саміт ЄС, на яко-му були визначені політичні та економічні критерії для країн-кандидатів на вступ в Євро-пейські структури. Основними з них були демократія та повага прав людини (перш за все в політичній сфері), життєздатна ринкова економіка, відповідність законодавства, адміністра-тивної та юридичної системи нормам, які прийняті в ЄС. До того часу курс на втуп визначило 10 європейських держав: Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія. Основою відносин між ЄС та кандидатами на вступ були так звані Європейські угоди про асоційоване членство та вільну торгівлю, що були підписані на протязі першої половини 1990-х рр. Угоди розглядались як початковий етап включення цих держав в процес європейської інтеграції з перспективою їх подальшого членства в цій орга-нізації.
Після тривалих переговорів 8 березня 1993 року між Болгарією та ЄС була підписана Європейська домовленість про асоціацію Болгарії в ЄС. Підписання цієї домовленості створило договірно – правову основу для розвитку тісних політичних відносин між Бол-гарією і Союзом. В ній була закладена ідея включення держави в зону вільної торгівлі, для досягнення поступової інтеграції в Євросоюз. Але Європейська домовленість про асоціацію не передбачала майбутнього членства в ЄС. Тому 14 грудня 1995 року, під час засідання Ради ЄС в Мадриді, була вручена болгарська заява про повноправне членство в ЄС. В доданому до заяви меморандумі болгарського уряду вказувалось, що “членство Болгарії в Європейському Союзі є стратегічною ціллю, що виражає національні інтереси держави”.
10 грудня 1994 року в Ессені (Німеччина) відбулась зустріч глав держав і міністрів за-кордонних справ 21 держави ЦСЄ та ЄС. Результатом зустрічі було схвалення керівництва ЄС стратегії приєднання країн ЦСЄ до Євросоюзу.
Рада Європейського Союзу, що відбулась в Амстердамі в червні 1997 року, відзначила успішне завершення міжурядової конференції Амстердамським Договором (який вступив в силу 1 травня 1999 року). Але цей важливий договір, хоч і робить визначні кроки в сфері інституційного розвитку, залишає вирішення проблем розширення в майбутньому, при мож-ливому конкретному розширенні. Тому знову “виплили” коливання, неясності і розбіжності між окремими країнами-членами ЄС в питаннях розширення.
15 липня 1997 року Єврокомісія опублікувала свою відому “Програму 2000”. В ній була зроблена оцінка всіх держав, які подали заявки на членство в ЄС, де вони були згруповані в дві категорії: перша група - це ті, що були готові до початку переговорів про повноправне членство в Євросоюзі та інші, які ще не готові до цього. “Програма 2000” справила велике значення на держави з другої групи. З цієї причини на відбувшомуся в грудні 1997 року в Люксембурзі засіданні Ради Євросоюзу було внесене певне заспо-коєння, оскільки тоді була прийнята формула про рівний старт.
У відповідь на “Програму 2000” – нову стратегію ЄС, що стосувалась розширення, Бол-гарія прийняла в березні 1998 року Національну стратегію про приєднання Болгарії до ЄС. В Національній стратегії зазначалось, що вона “має на меті підготувати Республіку Болгарію до повноправного членства в ЄС”. В цьому ж документі говорилось, що “стратегічна ціль Болгарії – членство в ЄС – користується широкою підтримкою політичних сил і суспільства”, а також, що “для сучасної Болгарії ця ціль не має альтернативи”.
Необхідно відмітити і засідання Ради ЄС в Гельсінкі в грудні 1999 року. На ньому країни другої хвилі (в тому числі і Болгарія) отримали бажане запрошення до розпочатку процесу переговорів про членство в ЄС. Таким чином, країн, які приймали участь в переговорах, стало 12: Чехія, Польща, Угорщина, Кіпр, Словенія, Естонія, Литва, Латвія, Болгарія, Руму-нія, Словаччина і Мальта.
Також для Болгарії є важливою і інша подія. Це той факт, що 1 грудня 2000 року рі-шенням РМ внутрішніх справ і юстиції країн-членів ЄС Болгарія була викреслена з нега-тивного візового списку Європейського Союзу. Це означало, що для болгарських грома-дян відпали короткотривалі (трьохмісячні) візи.
Засідання Ради ЄС в Ніцці в грудні 2000 року стало найдовшим засіданням до того часу. Воно завершилось домовленістю по інституційним реформам перед прийняттям нових членів в ЄС і стало основою для Ніццького договору, який був підписаний двома місяцями пізніше, але все ще не ратифікований.
В кінці – заключні положення.
РОЗДІЛ VІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.
6.1. Адаптація законодавства та процес вступу до ЄС.
Поруч із іншими державами Центральної та Східної Європи Болгарія розпочала свій шлях до вступу в “європейський дім” ще у 1993 році, коли у Копенгагені відбувся саміт ЄС, на яко-му були визначені політичні та економічні критерії для країн-кандидатів на вступ в Євро-пейські структури. Основними з них були демократія та повага прав людини (перш за все в політичній сфері), життєздатна ринкова економіка, відповідність законодавства, адміністра-тивної та юридичної системи нормам, які прийняті в ЄС. До того часу курс на втуп визначило 10 європейських держав: Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія. Основою відносин між ЄС та кандидатами на вступ були так звані Європейські угоди про асоційоване членство та вільну торгівлю, що були підписані на протязі першої половини 1990-х рр. Угоди розглядались як початковий етап включення цих держав в процес європейської інтеграції з перспективою їх подальшого членства в цій орга-нізації.
Після тривалих переговорів 8 березня 1993 року між Болгарією та ЄС була підписана Європейська домовленість про асоціацію Болгарії в ЄС. Підписання цієї домовленості створило договірно – правову основу для розвитку тісних політичних відносин між Бол-гарією і Союзом. В ній була закладена ідея включення держави в зону вільної торгівлі, для досягнення поступової інтеграції в Євросоюз. Але Європейська домовленість про асоціацію не передбачала майбутнього членства в ЄС. Тому 14 грудня 1995 року, під час засідання Ради ЄС в Мадриді, була вручена болгарська заява про повноправне членство в ЄС. В доданому до заяви меморандумі болгарського уряду вказувалось, що “членство Болгарії в Європейському Союзі є стратегічною ціллю, що виражає національні інтереси держави”.
10 грудня 1994 року в Ессені (Німеччина) відбулась зустріч глав держав і міністрів за-кордонних справ 21 держави ЦСЄ та ЄС. Результатом зустрічі було схвалення керівництва ЄС стратегії приєднання країн ЦСЄ до Євросоюзу.
Рада Європейського Союзу, що відбулась в Амстердамі в червні 1997 року, відзначила успішне завершення міжурядової конференції Амстердамським Договором (який вступив в силу 1 травня 1999 року). Але цей важливий договір, хоч і робить визначні кроки в сфері інституційного розвитку, залишає вирішення проблем розширення в майбутньому, при мож-ливому конкретному розширенні. Тому знову “виплили” коливання, неясності і розбіжності між окремими країнами-членами ЄС в питаннях розширення.
15 липня 1997 року Єврокомісія опублікувала свою відому “Програму 2000”. В ній була зроблена оцінка всіх держав, які подали заявки на членство в ЄС, де вони були згруповані в дві категорії: перша група - це ті, що були готові до початку переговорів про повноправне членство в Євросоюзі та інші, які ще не готові до цього. “Програма 2000” справила велике значення на держави з другої групи. З цієї причини на відбувшомуся в грудні 1997 року в Люксембурзі засіданні Ради Євросоюзу було внесене певне заспо-коєння, оскільки тоді була прийнята формула про рівний старт.
У відповідь на “Програму 2000” – нову стратегію ЄС, що стосувалась розширення, Бол-гарія прийняла в березні 1998 року Національну стратегію про приєднання Болгарії до ЄС. В Національній стратегії зазначалось, що вона “має на меті підготувати Республіку Болгарію до повноправного членства в ЄС”. В цьому ж документі говорилось, що “стратегічна ціль Болгарії – членство в ЄС – користується широкою підтримкою політичних сил і суспільства”, а також, що “для сучасної Болгарії ця ціль не має альтернативи”.
Необхідно відмітити і засідання Ради ЄС в Гельсінкі в грудні 1999 року. На ньому країни другої хвилі (в тому числі і Болгарія) отримали бажане запрошення до розпочатку процесу переговорів про членство в ЄС. Таким чином, країн, які приймали участь в переговорах, стало 12: Чехія, Польща, Угорщина, Кіпр, Словенія, Естонія, Литва, Латвія, Болгарія, Руму-нія, Словаччина і Мальта.
Також для Болгарії є важливою і інша подія. Це той факт, що 1 грудня 2000 року рі-шенням РМ внутрішніх справ і юстиції країн-членів ЄС Болгарія була викреслена з нега-тивного візового списку Європейського Союзу. Це означало, що для болгарських грома-дян відпали короткотривалі (трьохмісячні) візи.
Засідання Ради ЄС в Ніцці в грудні 2000 року стало найдовшим засіданням до того часу. Воно завершилось домовленістю по інституційним реформам перед прийняттям нових членів в ЄС і стало основою для Ніццького договору, який був підписаний двома місяцями пізніше, але все ще не ратифікований.