| Назва: | Демографія (шпаргалка) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 133,75 KB |
| Скачувань: | 56 |
Після переїзду починається третя заключна стадія міграції — пристосування мігрантів до умов нової території — адаптація. У вітчизняній літературі більш поширеним є термін прижи¬ваність новоселів. Термін «приживаність» з'явився наприкінці XIX — на початку XXсторіччя й пов'язаний з російським пере¬селенським рухом.
Приживаність новоселів — це адаптація мігрантів до різних компонентів умов та способу життя населення в районах усе¬лення. Часом вона завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виходу та райо¬нах уселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших; в іншому разі — це поволі тривалий процес. У низці випадків він
триває й після того, як новосел стає старожилом. Це пояснюєть¬ся тим, що приживаність, крім адаптації переселенців до умов та способу життя у місцях уселення, має й інший бік — присто¬сування цих умов до потреб самих переселенців. Пристосуван¬ня матеріальних умов до своїх потреб переселенська література називала в минулому «облаштуванням новоселів».
Облаштування — це процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. І в дореволюційній літературі, і в літе¬ратурі 20-х років XXст. відзначалося, що для переходу ново¬села до складу постійного населення (старожила) потрібні 8— 10 років. На облаштування переселенців у разі їхніх організо¬ваних переміщень держава надає позики, безповоротні грошові допомоги, здійснює оплату витрат на переїзд та пере¬везення майна. Допомога, що її надає держава, поширюється на житлове облаштування, придбання худоби тощо. Як пра¬вило, на облаштування необхідний час, який за тривалістю може бути більшим чи меншим, ніж час, потрібний для адап¬тації, без якої приживаність так само недосяжна, як і без об¬лаштування.
Отже, і адаптація, і облаштування являють собою взаємо¬дію суб'єктивного та об'єктивного, проте адаптація — це при¬стосування суб'єкта до об'єктивних умов довколишнього сере¬довища, а облаштування — перебудова зовнішніх умов відпо¬відно до потреб суб'єкта. Без поєднання цих двох процесів приживаність новоселів не може бути остаточною.
Перехід новоселів до складу постійного населення визна¬чали за рівнем їх міграційної рухливості. Цей критерій дістав обгрунтування у вітчизняній літературі в 60—70-ті роки. Саме він свідчить, що у новоселів рівень добробуту досяг тих самих показників, що й у старожилів. Дослідження В.М.Мойсеєнко, котра використовувала для аналізу дані переписів населення 1926 та 1979 років, показали, що межа переходу новоселів до складу постійного населення як у минулому, так і нині стано¬вить приблизно десять років.
7.ОСНОВНІ ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ МІГРАЦІЇ
Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха¬рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев¬ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.
1. Залежно від типу кордонів міграцію поділяють на зовні¬шню (коли перетинаються державні кордони) і внутрішню (коли переміщення відбуваються усередині однієї країни). Зовнішню міграцію поділяють на міжконтинентальну і внутріконтинен¬тальну . Коли мова йде про зовнішню міграцію, то виїзд звично називають еміграцією, а в'їзд — імміграцією.
Серед внутрішніх міграцій окремо вивчають такі напрям¬ки міграції як переселення із села до міста і навпаки та пересе¬лення з міста до міста та з села до села. Переселення населення з села до міста, що призводить до зростання міст, їх функцій, поширення міського способу життя — називають урбанізацією. Переселення населення України з сіл до міст, як і у більшості країн світу, були домінуючими з початку XX ст. але з початку 90-х років XX ст. вони уповільнилися. Коли частка міського населення у країні сягає 70%, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються, і може починатися певною мірою зворотній процес — рурбанізація (поширення міського способу життя на сільську місцевість та переселення міського населення до сільської місцевості).
2. За часовими параметрами міграцію поділяють на пос¬тійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і маятникову.
Безповоротною є міграція, коли людина назавжди змінює постійне місце проживання. При тимчасовій міграції людина переселяється на досить тривалий, але обмежений період, при¬чому нерідко термін буває заздалегідь визначений. Прикладом тимчасової міграції може служити переселення на кілька років для роботи за контрактом, чи виїзд на навчання до вищого на¬вчального закладу. За критеріями ООН ,постійним мешканцем є людина, що прожила не менше 6 місяців на певній території.
Сезонною міграцією називають щорічні переміщення людей у визначені пори року (сезони). До сезонних міграцій можна віднести промисли селян узимку, приїзд на збирання врожаю людей з інших місць, відвідування курортів.
Приживаність новоселів — це адаптація мігрантів до різних компонентів умов та способу життя населення в районах усе¬лення. Часом вона завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виходу та райо¬нах уселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших; в іншому разі — це поволі тривалий процес. У низці випадків він
триває й після того, як новосел стає старожилом. Це пояснюєть¬ся тим, що приживаність, крім адаптації переселенців до умов та способу життя у місцях уселення, має й інший бік — присто¬сування цих умов до потреб самих переселенців. Пристосуван¬ня матеріальних умов до своїх потреб переселенська література називала в минулому «облаштуванням новоселів».
Облаштування — це процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. І в дореволюційній літературі, і в літе¬ратурі 20-х років XXст. відзначалося, що для переходу ново¬села до складу постійного населення (старожила) потрібні 8— 10 років. На облаштування переселенців у разі їхніх організо¬ваних переміщень держава надає позики, безповоротні грошові допомоги, здійснює оплату витрат на переїзд та пере¬везення майна. Допомога, що її надає держава, поширюється на житлове облаштування, придбання худоби тощо. Як пра¬вило, на облаштування необхідний час, який за тривалістю може бути більшим чи меншим, ніж час, потрібний для адап¬тації, без якої приживаність так само недосяжна, як і без об¬лаштування.
Отже, і адаптація, і облаштування являють собою взаємо¬дію суб'єктивного та об'єктивного, проте адаптація — це при¬стосування суб'єкта до об'єктивних умов довколишнього сере¬довища, а облаштування — перебудова зовнішніх умов відпо¬відно до потреб суб'єкта. Без поєднання цих двох процесів приживаність новоселів не може бути остаточною.
Перехід новоселів до складу постійного населення визна¬чали за рівнем їх міграційної рухливості. Цей критерій дістав обгрунтування у вітчизняній літературі в 60—70-ті роки. Саме він свідчить, що у новоселів рівень добробуту досяг тих самих показників, що й у старожилів. Дослідження В.М.Мойсеєнко, котра використовувала для аналізу дані переписів населення 1926 та 1979 років, показали, що межа переходу новоселів до складу постійного населення як у минулому, так і нині стано¬вить приблизно десять років.
7.ОСНОВНІ ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ МІГРАЦІЇ
Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха¬рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев¬ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.
1. Залежно від типу кордонів міграцію поділяють на зовні¬шню (коли перетинаються державні кордони) і внутрішню (коли переміщення відбуваються усередині однієї країни). Зовнішню міграцію поділяють на міжконтинентальну і внутріконтинен¬тальну . Коли мова йде про зовнішню міграцію, то виїзд звично називають еміграцією, а в'їзд — імміграцією.
Серед внутрішніх міграцій окремо вивчають такі напрям¬ки міграції як переселення із села до міста і навпаки та пересе¬лення з міста до міста та з села до села. Переселення населення з села до міста, що призводить до зростання міст, їх функцій, поширення міського способу життя — називають урбанізацією. Переселення населення України з сіл до міст, як і у більшості країн світу, були домінуючими з початку XX ст. але з початку 90-х років XX ст. вони уповільнилися. Коли частка міського населення у країні сягає 70%, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються, і може починатися певною мірою зворотній процес — рурбанізація (поширення міського способу життя на сільську місцевість та переселення міського населення до сільської місцевості).
2. За часовими параметрами міграцію поділяють на пос¬тійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і маятникову.
Безповоротною є міграція, коли людина назавжди змінює постійне місце проживання. При тимчасовій міграції людина переселяється на досить тривалий, але обмежений період, при¬чому нерідко термін буває заздалегідь визначений. Прикладом тимчасової міграції може служити переселення на кілька років для роботи за контрактом, чи виїзд на навчання до вищого на¬вчального закладу. За критеріями ООН ,постійним мешканцем є людина, що прожила не менше 6 місяців на певній території.
Сезонною міграцією називають щорічні переміщення людей у визначені пори року (сезони). До сезонних міграцій можна віднести промисли селян узимку, приїзд на збирання врожаю людей з інших місць, відвідування курортів.