1 2

Тактичною військовою одиницею УПА був курінь, який мав три або чотири бойові сотні та потрібні технічні прилади. Сотня складалася із чотирьох чот, а чота - із трьох роїв. Бойова сотня нараховувала 130-200 бійців. Командирами, відповідно, були: ройовий, чотовий, сотенний і курінний. Повстанська армія складалася виключно з представників простого народу. В ній нараховувалось 77,6 % селян, 18,2 % - робітників, 4,2 % - інтелігенції.

Першим командиром УПА був полковник Клячківський (псевдонім Клим Савур), начальником штабу - полковник Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу - полковник М. Омелюсік. Місцем дислокації командування була Костопільщина (Рівненська область). Маючи елементарні уявлення про ведення бою, бійці сформованих підрозділів, не знаючи навіть про сили ворога, тигром кидалися на нього в ім'я України. Уже 7 лютого 1943 р. сотня під командуванням Перегійняка здійснила успішний напад на районний центр м. Володимерець. Гарнізон німецьких військ, що містився у місті, незважаючи на перевагу своїх сил, зазнав невдачі. Переможці одержали велику кількість різної зброї і трофеї. Окрилені цим успіхом бійці сотні Перегійняка успішно вели бої і протягом наступних днів. Але 22 лютого 1943 р. доля змінила повстанцям. У тривалому бою біля с. Висоцьке повстанці зазнали поразки, а їх командир Перегійняк загинув.

Дізнавшись про місце знаходження німецької зброї в селищі Оржеві, Сергій Качинський вирішив заволодіти нею, оскільки його воїни були недостатньо озброєні. В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. сотня повстанців напала на селище, в якому, крім охоронців, змістився великий загін окупантів, поліцейських сил. Жорстокий бій тривав цілу ніч. Повстанці і на цей раз перемогли. В тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши в ньому 60 чоловік убитими. Але і повстанці втратили 4 чоловіки вбитими, а серед них - Сергія Качинського, який керував боєм.

Навесні 1943 року вона добровільно вступила в «Чернігівську Січ», яка з наближенням фронту пішла рейдом на захід і влилася до лав УПА. На той час Галя вже була досвідченою кулеметницею, та командування УПА визначило їй іншу роль - пропагандиста крайового проводу. Звісно, що після відповідної підготовки (мабуть, тому її пригадують ветерани УПА як члена комісії з складання присяги новобранцями). Два роки з честю й гідністю служила Галя Кузьменко справі визвольної боротьби. Пізньої осені 1945-го її, змучену хворобою, захопили під час облави. Довго катували в Коломиї, далі «дали» 15 років в'язниці. Покарання відбувала на шахтах Воркути, 1957 року звільнили. Вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута, який був родом із Золочівського району Львівщини, й наступного року подружжя виїхало в Україну. Жили в Бориспільському районі. 1959 року в них народився єдиний син Василь (педагог за освітою, нині живе в Донецькій області), але невдовзі чоловік помер. Значно пізніше Галина одержала однокімнатну квартиру в Києві. Померла в червні 2000 року. Пан Микола Міщенко підкреслює, що до кінця своїх днів Галина Кузьменко-Когут не сумнівалася в доцільності пройденого шляху і вірила в щасливу долю України.

Ідентифікація повстанських світлин триває, нема сумніву, що вони ховають ще немало несподіванок і цінних відомостей. Але й із уже встановленого видно: УПА - це армія всього українського народу, а не суто «галицьке явище», як це намагалася подати совєтська пропаганда, а дехто силкується подати й тепер.

Література

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52.

ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 4.

Літопис УПА. - Т. 2. - Торонто, 1985. - 297 с.

Літопис УПА. - Т. 8. - Торонто, 1984. - 320 с.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр. 164, арк. 2-2а, 15-17.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. - Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. - Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 2, кн. 2. - Торонто, 1985. - 272 с.

Літопис УПА. - Т. 5. - Торонто, 1984. - 272 с.

1 2