| Назва: | Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Становище у сфері культури в 30 роках |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 23,2 KB |
| Скачувань: | 82 |
І якщо спочатку ініціатива активізації та зміцнення взаємних контактів як свідчать опубліковані німецькі документи, більшою мірою виходили Радянського Союзу, то з кінця липня, коли Німеччина розпочала безпосередню підготовку до нападу на Польщу, ініціативою заволоділи гітлерівці, які вважали за можливе шляхом поліпшення стосунків з СРСР уникнути загрози "на два фронти". На фоні безуспішних переговорів між СРСР, Великобританії та Францією німецька сторона, прагнучи за будь-яку ціну запобігти зближенні Радянського Союзу зі західними державами, декларувала йому територіальні поступки, в тому числі і за рахунок українських етнічних засобів "Відмова від Прибалтики, Бессарабії, Східної Польщі (не кажучи вже про Україну) - в даний момент мінімум, на який німці пішли без три роздумів, лише б одержати від нас обіцянку невтручання у конфлікти з Польщею",- повідомляв на той час повірений у справах СРСР в Німеччину Г.Астахов у Москву.
Пакт Молотова-Ріббентропа.
За таких умов радянський уряд пішов на укладення договору про ненапад з Німеччиною був підписаний у Кремлі в ніч з 23 на 24 І 1939 р. після кількагодинних переговорів міністерства закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна.
Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Окреме його положення стосувалося українських земель: "У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Польської держави,- читаємо в цьому документі, - межа сфер та інтересів Німеччини і СРСР буде проходити приблизно по лінії рік Нареву, Віоли і Сяну''. Отже, більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу.
Обидва ці документи - договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загаль¬новизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки грунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу.
Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс, зафіксований у договорі про ненапад, і особливо в його таємному протоколі, були значною мірою зумовлені фундаментальною спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів обох держав. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови с віту, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях, їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі. Спільним було і те, що, ліквідувавши свободи всередині країни, приборкавши сили вільного розвитку, обидва режими вимушені були форсувати зовнішньополітичну активність для врівноваження внутрішньої скутості, виправдання репресивних порядків.
Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України. В цьому наочно проявлялась стандартність дій російської зовнішньої політики, якій завжди була властива схильність шляхом інкорпорації супротивної сторони вирішувати свої внутрішні проблеми.
Початок другої світової війни. Вступ Червоної армії в Західну Україну.
Добившись підписання з СРСР договору про ненапад, Гітлер приступив до здійснення своїх задумів. Підрозділи вермахту, вчинивши напад на Польщу, о 4 годині 45 хвилин 1 вересня 1939 р. розв'язали другу світову війну. Незважаючи на впертий опір польських військ, до яких було
Мобілізовано й 150 тис. українців, німецькі дивізії, маючи істотну перевагу в плах, бойовій підготовці й технічній оснащеності, швидко просувалися на схід 8 вересня вийшли до Варшави. До 15 вересня основні сили польської армії були розбиті, німці взяли Люблін і підійшли до Бреста та околиці Львова, зайняли Володимир-Волинський і Дрогобич. Військові дії точилися на теренах західної України.
Акт агресії змусив уряди Великобританії й Франції, зв'язаних з Польщею зобов'язаннями про надання негайної допомоги, оголосити 3 вересня війну Німеччині. Проте в перші місяці війни їх участь в ній була символічною. Після кількох безрезультатних спроб переговорів з гітлерівцями союзники прийняли таємне рішення не приступати до активних бойових дій. Польща опинилася на порозі воєнно-політичного краху.
Пакт Молотова-Ріббентропа.
За таких умов радянський уряд пішов на укладення договору про ненапад з Німеччиною був підписаний у Кремлі в ніч з 23 на 24 І 1939 р. після кількагодинних переговорів міністерства закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна.
Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Окреме його положення стосувалося українських земель: "У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Польської держави,- читаємо в цьому документі, - межа сфер та інтересів Німеччини і СРСР буде проходити приблизно по лінії рік Нареву, Віоли і Сяну''. Отже, більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу.
Обидва ці документи - договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загаль¬новизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки грунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу.
Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс, зафіксований у договорі про ненапад, і особливо в його таємному протоколі, були значною мірою зумовлені фундаментальною спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів обох держав. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови с віту, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях, їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі. Спільним було і те, що, ліквідувавши свободи всередині країни, приборкавши сили вільного розвитку, обидва режими вимушені були форсувати зовнішньополітичну активність для врівноваження внутрішньої скутості, виправдання репресивних порядків.
Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України. В цьому наочно проявлялась стандартність дій російської зовнішньої політики, якій завжди була властива схильність шляхом інкорпорації супротивної сторони вирішувати свої внутрішні проблеми.
Початок другої світової війни. Вступ Червоної армії в Західну Україну.
Добившись підписання з СРСР договору про ненапад, Гітлер приступив до здійснення своїх задумів. Підрозділи вермахту, вчинивши напад на Польщу, о 4 годині 45 хвилин 1 вересня 1939 р. розв'язали другу світову війну. Незважаючи на впертий опір польських військ, до яких було
Мобілізовано й 150 тис. українців, німецькі дивізії, маючи істотну перевагу в плах, бойовій підготовці й технічній оснащеності, швидко просувалися на схід 8 вересня вийшли до Варшави. До 15 вересня основні сили польської армії були розбиті, німці взяли Люблін і підійшли до Бреста та околиці Львова, зайняли Володимир-Волинський і Дрогобич. Військові дії точилися на теренах західної України.
Акт агресії змусив уряди Великобританії й Франції, зв'язаних з Польщею зобов'язаннями про надання негайної допомоги, оголосити 3 вересня війну Німеччині. Проте в перші місяці війни їх участь в ній була символічною. Після кількох безрезультатних спроб переговорів з гітлерівцями союзники прийняли таємне рішення не приступати до активних бойових дій. Польща опинилася на порозі воєнно-політичного краху.