| Назва: | Християн Раковський |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,37 KB |
| Скачувань: | 20 |
Восени 1898 р. Раковський вступає до румунської армії, щоб не втратити спадкового права на мангалійський маєток. За кілька місяців служби військовим лікарем у Констанці він написав дві книги - про справу Дрейфуса (вийшла бол¬гарською мовою) і - на замовлення Петербурзького товари¬ства «Знання» - солідну науково-популярну монографію про історію Третьої республіки у Франції. Крім того, регу¬лярно виступав з проблемними статтями в центральному ор¬гані німецьких соціал-демократів газеті «Форвертс», яку ре¬дагував В. Лібкнехт, а також у теоретичному органі бол¬гарських соціал-демократів «Нове время».
Після демобілізації навесні 1899 р. Християн Раковський (ця форма написання імені з'явилася в румунських докумен¬тах і залишилася з ним до кінця його життя) виїхав до Санкт-Петербурга, де його дружина мала намір зробити сценічну кар'єру, однак, не отримавши дозволу на прожи¬вання у межах Російської імперії, вирушив разом з нею до Франції. В Парижі взяв участь у черговому конгресі 2-го Інтернаціоналу, що відбувся у вересні 1900 р., матеріально підтримував організаторів творів видання газети російських соціал-демократів. А потім, давши хабаря, приїхав-таки навесні 1901 р. до Санкт-Петербурга.
У Росії пробув майже рік. Тут під час пологів померла його дружина. Сам-один повернувся до Франції, працював лікарем у містечку Больє. Хотів здобути ще й юридичну освіту, але у зв'язку із батьковою смертю в квітні 1903 р. пе¬ребрався до Румунії. Ставши власником маєтку, залишив лікарську практику й на умовляння Д. Благоєва навесні 1904 р. вирушив у велике пропагандистське турне по Бол¬гарії. Його блискучі промови стенографувалися й виходили окремими брошурами.
У серпні 1904 р. в Амстердамі відкрився черговий, шос¬тий конгрес 2-го Інтернаціоналу. X. Раковський мав два мандати - від болгарської і сербської соціал-демократичних партій. І хоч за віком був значно молодшим від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, уже вважав¬ся ветераном соціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв активну участь і в розробці документів конгресу.
Після цього X. Раковський повернувся до Румунії і зай¬нявся відновленням соціал-демократичної партії, яка розпа¬лася 1899 р. Відтак 1907 р. з мандатом від румунських со¬ціал-демократів їде на Штутгартський конгрес 2-го Інтерна¬ціоналу, обирається членом його постійного інформаційно-дорадчого органу, входить до Міжнародного соціалістичного бюро.
Селянське повстання, що тим часом спалахнуло в Ру¬мунії, власті потопили в крові. Розгорнулися репресії проти утвореного 1907 р. Соціалістичного союзу, профспілкових організацій і соціалістичної преси. А що Раковського після Штутгартського конгресу не впустили до Румунії, розпочалися його митарства. Лише через п'ять років виснажливої боротьби домігся він права на своє повернення.
1913 р. в життя Раковського назавжди увійшла Александрина Александреску, яка співробітничала в румунських со¬ціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну вихову¬валася в сім'ї Раковських, а її син Раду - в батька.
Під час 1-ї світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію, секретарем якої став X. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В. Леніна, він усе ж відійшов від ідеї «національного миру» й на цьому грунті розірвав стосунки з духовним батьком Г. Плехановим.
З 1915 р. деякі члени Міжнародного соціалістичного бю¬ро, і насамперед Раковський, не раз намагалися відновити діяльність Інтернаціоналу, який розпався з початком 1-ї світової війни. З цією метою було проведено міжнародну со¬ціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія), більшість делегатів якої становили центристи. Однак ні ця, ні чергова конференція в с. Кінталь поблизу Берна не дали бажаних наслідків. Щоправда, в останній Раковський участі не брав, бо його заарештували румунські власті за анти¬воєнну діяльність. г
Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, він вирушає в революційний Петроград. Центристські політичні погляди Раковського дедалі радикалізуються. Опинившись після липневих подій у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїжджає до Швеції.
Не раз меншовики-інтернаціоналісти пробували залучити до своїх лав Х. Раковського - на той час одного з найвпливовіших діячів 2-го Інтернаціоналу, але він не бажав зв'язу¬ватися із жодною з політичних партій у Росії. І лише після жовтневого перевороту в Петрограді зробив остаточний вибір: запропонував свої послуги урядові Леніна. Так, на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціал-демократ став комуністом.
Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він підписав у березні 1918 р російсько-румунський договір, за яким протягом двох місяців Бессарабія мала бути звільнена. А проте цей документ внаслідок погіршення воєнно-стратегічного становища після укладення Брестсько¬го миру перетворився на клаптик паперу.
Після демобілізації навесні 1899 р. Християн Раковський (ця форма написання імені з'явилася в румунських докумен¬тах і залишилася з ним до кінця його життя) виїхав до Санкт-Петербурга, де його дружина мала намір зробити сценічну кар'єру, однак, не отримавши дозволу на прожи¬вання у межах Російської імперії, вирушив разом з нею до Франції. В Парижі взяв участь у черговому конгресі 2-го Інтернаціоналу, що відбувся у вересні 1900 р., матеріально підтримував організаторів творів видання газети російських соціал-демократів. А потім, давши хабаря, приїхав-таки навесні 1901 р. до Санкт-Петербурга.
У Росії пробув майже рік. Тут під час пологів померла його дружина. Сам-один повернувся до Франції, працював лікарем у містечку Больє. Хотів здобути ще й юридичну освіту, але у зв'язку із батьковою смертю в квітні 1903 р. пе¬ребрався до Румунії. Ставши власником маєтку, залишив лікарську практику й на умовляння Д. Благоєва навесні 1904 р. вирушив у велике пропагандистське турне по Бол¬гарії. Його блискучі промови стенографувалися й виходили окремими брошурами.
У серпні 1904 р. в Амстердамі відкрився черговий, шос¬тий конгрес 2-го Інтернаціоналу. X. Раковський мав два мандати - від болгарської і сербської соціал-демократичних партій. І хоч за віком був значно молодшим від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, уже вважав¬ся ветераном соціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв активну участь і в розробці документів конгресу.
Після цього X. Раковський повернувся до Румунії і зай¬нявся відновленням соціал-демократичної партії, яка розпа¬лася 1899 р. Відтак 1907 р. з мандатом від румунських со¬ціал-демократів їде на Штутгартський конгрес 2-го Інтерна¬ціоналу, обирається членом його постійного інформаційно-дорадчого органу, входить до Міжнародного соціалістичного бюро.
Селянське повстання, що тим часом спалахнуло в Ру¬мунії, власті потопили в крові. Розгорнулися репресії проти утвореного 1907 р. Соціалістичного союзу, профспілкових організацій і соціалістичної преси. А що Раковського після Штутгартського конгресу не впустили до Румунії, розпочалися його митарства. Лише через п'ять років виснажливої боротьби домігся він права на своє повернення.
1913 р. в життя Раковського назавжди увійшла Александрина Александреску, яка співробітничала в румунських со¬ціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну вихову¬валася в сім'ї Раковських, а її син Раду - в батька.
Під час 1-ї світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію, секретарем якої став X. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В. Леніна, він усе ж відійшов від ідеї «національного миру» й на цьому грунті розірвав стосунки з духовним батьком Г. Плехановим.
З 1915 р. деякі члени Міжнародного соціалістичного бю¬ро, і насамперед Раковський, не раз намагалися відновити діяльність Інтернаціоналу, який розпався з початком 1-ї світової війни. З цією метою було проведено міжнародну со¬ціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія), більшість делегатів якої становили центристи. Однак ні ця, ні чергова конференція в с. Кінталь поблизу Берна не дали бажаних наслідків. Щоправда, в останній Раковський участі не брав, бо його заарештували румунські власті за анти¬воєнну діяльність. г
Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, він вирушає в революційний Петроград. Центристські політичні погляди Раковського дедалі радикалізуються. Опинившись після липневих подій у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїжджає до Швеції.
Не раз меншовики-інтернаціоналісти пробували залучити до своїх лав Х. Раковського - на той час одного з найвпливовіших діячів 2-го Інтернаціоналу, але він не бажав зв'язу¬ватися із жодною з політичних партій у Росії. І лише після жовтневого перевороту в Петрограді зробив остаточний вибір: запропонував свої послуги урядові Леніна. Так, на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціал-демократ став комуністом.
Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він підписав у березні 1918 р російсько-румунський договір, за яким протягом двох місяців Бессарабія мала бути звільнена. А проте цей документ внаслідок погіршення воєнно-стратегічного становища після укладення Брестсько¬го миру перетворився на клаптик паперу.