| Назва: | Християн Раковський |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,37 KB |
| Скачувань: | 20 |
Великим лихом для людей обернувся неврожай у півден¬них районах республіки в 1921 р. Щоб викачати з України якнайбільше хліба, партійний центр замовчував голод де грудня. Збіжжя вилучали навіть у селян південних губер¬ній. Запаси продовольства, заготовлені на Правобереж¬жі й Лівобережжі, вивозили до «червоних столиць» і в По¬волжя, а південні райони залишалися без хліба. Співробіт¬ників АРА, що надавали масштабну допомогу голодуючій Росії, не пускали в Україну, яка не вважалася голодуючим регіоном.
Раковський намагався протестувати, але домігся лише партійної догани. Коли ж у центрі вирішили зрештою визна¬ти Україну голодуючим регіоном, він оперативно налагодив постачання продовольства з-за кордону. А що згайновано було час в Україні взимку 1921/22 р. загинули від голоду сотні тисяч селян.
Не спромігся він вчинити опір центрові й 1922 р., коли замість того, щоб надати допомогу продовольством розоре¬ним господарствам південних губерній, Україні було наказа¬но вивезти за кордон мільйони пудів хліба. Внаслідок цього на півдні голод тривав до літа 1923 р.
Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбу¬дові зруйнованої Промисловості, очолював республіканський штаб подолання зливної кризи. Тримав він у полі зору со¬ціальні проблеми й робив усе, щоб зарадити безробіттю, яке з'явилося внаслідок переведення промисловості на госпроз¬рахунок.
Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було ку¬льтурне будівництво. Найпринциповішим питанням він вва¬жав забезпечення розвитку культури в її національних фор¬мах. Відкидаючи під час полеміки твердження секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, що в Україні розгортається боротьба двох культур - російської-і української - і в цій боротьбі майбутнє - за розвинутішою російською культурою, Ра¬ковський заявляв: завдання держави - дати змогу розвива¬тися тій культурі, яку штучно придушували й обмежували.
Становище Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визна¬чали Ленін і Троцький. Коли ж Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП (б) сформувала¬ся «трійка» в особі Сталіна, Каменева і Зінов'єва, спрямова¬на проти Троцького, Раковський втратив підтримку.
Конфлікт між ним і Сталіним спалахнув 1922 р., коли генсек вирішив ліквідувати незалежний статус національних республік і «втягнути» їх у кордони радянської Росії. Проте¬сти Раковського (його підтримав Ленін) зробили своє: Ра¬дянський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних союзних республік, фактично ж стала відбуватися повзуча “автономізація” України та інших республік. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. Раковський заявив, що союзне будівництво пішло хибним шляхом, і наполягав, аби відібрали в московських наркоматів їхніх прав і передали національним республікам. Однак голову українського уряду на партійному з'їзді майже ніхто не підтримав.
Тоді керівна “трійка” в політбюро ЦК РКП (б) зробила відповідні оргвисновки. Раковського відкликали з України й перевели на дипломатичну роботу, призначивши замість Л. Красіна радянським представником у Лондоні.
В Англії і Франції Х. Раковський працював до осені 1927 р., а повернувшись в СРСР, продовжив безкомпромісну, хоч і безнадійну боротьбу зі Сталіним. У січні 1928 р. його вислали в Астрахань, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому управлінні. Потім були інші міста й такі самі скромні посади.
Заарештували Х. Раковського 31 грудня 1936 р. Він проходив у сфабрикованій справі так званого “антирадянського право троцькістського блоку” разом з М. Бухаріним, О. Риковим та іншими керівними діячами державної партії. 65-річного хворого Раковського засудили до 20 років ув'язнення.
11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівцій до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед них був і Християн Раковський -- людина унікальної долі.
Раковський намагався протестувати, але домігся лише партійної догани. Коли ж у центрі вирішили зрештою визна¬ти Україну голодуючим регіоном, він оперативно налагодив постачання продовольства з-за кордону. А що згайновано було час в Україні взимку 1921/22 р. загинули від голоду сотні тисяч селян.
Не спромігся він вчинити опір центрові й 1922 р., коли замість того, щоб надати допомогу продовольством розоре¬ним господарствам південних губерній, Україні було наказа¬но вивезти за кордон мільйони пудів хліба. Внаслідок цього на півдні голод тривав до літа 1923 р.
Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбу¬дові зруйнованої Промисловості, очолював республіканський штаб подолання зливної кризи. Тримав він у полі зору со¬ціальні проблеми й робив усе, щоб зарадити безробіттю, яке з'явилося внаслідок переведення промисловості на госпроз¬рахунок.
Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було ку¬льтурне будівництво. Найпринциповішим питанням він вва¬жав забезпечення розвитку культури в її національних фор¬мах. Відкидаючи під час полеміки твердження секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, що в Україні розгортається боротьба двох культур - російської-і української - і в цій боротьбі майбутнє - за розвинутішою російською культурою, Ра¬ковський заявляв: завдання держави - дати змогу розвива¬тися тій культурі, яку штучно придушували й обмежували.
Становище Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визна¬чали Ленін і Троцький. Коли ж Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП (б) сформувала¬ся «трійка» в особі Сталіна, Каменева і Зінов'єва, спрямова¬на проти Троцького, Раковський втратив підтримку.
Конфлікт між ним і Сталіним спалахнув 1922 р., коли генсек вирішив ліквідувати незалежний статус національних республік і «втягнути» їх у кордони радянської Росії. Проте¬сти Раковського (його підтримав Ленін) зробили своє: Ра¬дянський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних союзних республік, фактично ж стала відбуватися повзуча “автономізація” України та інших республік. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. Раковський заявив, що союзне будівництво пішло хибним шляхом, і наполягав, аби відібрали в московських наркоматів їхніх прав і передали національним республікам. Однак голову українського уряду на партійному з'їзді майже ніхто не підтримав.
Тоді керівна “трійка” в політбюро ЦК РКП (б) зробила відповідні оргвисновки. Раковського відкликали з України й перевели на дипломатичну роботу, призначивши замість Л. Красіна радянським представником у Лондоні.
В Англії і Франції Х. Раковський працював до осені 1927 р., а повернувшись в СРСР, продовжив безкомпромісну, хоч і безнадійну боротьбу зі Сталіним. У січні 1928 р. його вислали в Астрахань, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому управлінні. Потім були інші міста й такі самі скромні посади.
Заарештували Х. Раковського 31 грудня 1936 р. Він проходив у сфабрикованій справі так званого “антирадянського право троцькістського блоку” разом з М. Бухаріним, О. Риковим та іншими керівними діячами державної партії. 65-річного хворого Раковського засудили до 20 років ув'язнення.
11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівцій до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед них був і Християн Раковський -- людина унікальної долі.