1 2 3

Тим часом на лівому боці Дніпра заворушилися Ніжинський, Чернігівський і Переяславський полки. У Переяславі наказним гетьманом проголосили Сомка. Почались міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. З перемінним успіхом вони тривали впродовж цілого 1661 року, аж доки на допомогу Сомкові не виступив із Слобідської України князь Ромодановський, а також слобідські козаки. Хмельниченко разом із поляками та ордою безперервно спустошували землі трьох згаданих полків. Улітку 1662 року він обліг Сомка в Переяславі, але наближався Ромодановський. Хмельниченко почав відступати, і на лівому березі річки навпроти Канева його наздогнало військо Сомка й Ромодановського. Тут 16 червня всі його полки загинули, потонувши у Дніпрі. Caм Юрась зі старшиню ледве встиг втекти до Чигирина, пославши за ордою. Тоді ж Іван Сірко із князем Приклонським, переправившись через Дніпро, захопили Черкаси, і, спустошуючи краї, попрямували до Чигирина. Тут їх зустріла орда, й вони повернули назад, але біля Бужина їх розгромили татари. Врятувався невеликий загін, який з'єднався з Ромодановським і прибув до Лубен. Під час переправи через Сулу їх знову порубали татари. Тоді орда розпустила свої загони від Дніпра до Лубен, виловлюючи ясир. Такою дорогою ціною розплачувалися гетьмани перед татарами за допомогу. Міжусобиці знову розкрили народові ганебну політику гетьмана, який забув свій обов'язок перед батьківщиною. Два роки він вогнем і мечем жорстоко спустошував Лівобережжя, спаливши й вирізавши все населення містечка Лукомля. Народ нарікав, відмовлявся виконувати накази гетьмана, а запорожці надіслали йому дошкульного листа за підписом кошового Івана Босовського та всього війська, радячи йому полишити булаву, бо повстане проти нього весь народ. Цей лист вплинув на Юрася, він знову збайдужів, його охопив постійний страх. Наприкінці 1662 року біля Корсуня Хмельниченко поклав булаву, заявивши, що решту життя проведе серед ченців, у молитвах. Новим гетьманом рада обрала його шуряка Павла Тетерю. На початку 1663 року київський митрополит Діонісій Балабан у Корсуні постриг Юрася у ченці під іменем Гедеона. Жив він у монастирях Києва, Корсуня, Сміли, був і в Чигирині .та в своєї сестри в Городищі. Наприкінці 1663 року - він почесний гість на диспуті про віру в Білій Церкві між ректором Київської колегії Йоаникієм Галятовським та єзуїтом Пекарським. Тим часом Тетеря побачив у Гедеоні свого небезпечного супротивника. Тому він за допомогою поширеного тоді серед козацької старшини засобу оббріхування й доносів хотів вигнати Гедеона з України. За намовою ігумена Смілянського монастиря Тетеря звинуватив Гедеона в політичних зв'язках із старшиною; 1664 року його схопили в хаті сестри і під охороною відправили до Львова, а далі-до Мальборкської фортеці, що на півночі Польщі. 1677 року Гедеона відпустили на Україну, коли було знято Тетерю. Гедеон знову живе в Умані, міжусобиці тривають. Кожен із претендентів спирається на невелику групу населення •й прибічників, шукаючи підтримки у сусідніх трьох державах.

Сомка змінив Брюховецький, а останнього - Дем'ян Многогрішний, далі - Іван Самойлович. 1667 року Правобережжя Росія відпустила Польщі: Тетерю незабаром заступив Петро Дорошенко, бо виявив своє невдоволення залежністю від Польщі. Він визнав над собою владу турецького султана. Ті ж полки, що лишилися залежними від Польщі, обрали гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка. Між цими гетьманами спалахнула війна. 1672 року турецьке військо захопило Кам'янець, і султан змусив короля Михайла Вишневецького укласти Бучацьку угоду. Поділля й південна Україна відійшли до турецьких володінь. Населення стривожилось і кидало рідні місця. Гедеон разом з ігуменом Філаретом та братом гетьмана Ханенка тікає до Києва, але по дорозі їх схопили татари і повезли до Царгорода.

1 2 3