| Назва: | Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 25,17 KB |
| Скачувань: | 272 |
Скачати цей реферат українською
У 1920-30-х рр. Д. Дорошенко працював на історичних кафедрах українських вищих навчальних закладів у Відні, Празі, Мюнхені, Берліні, Варшаві. З 1945 і до своєї смерті в 1951 р. Д. Дорошенко очолював Українську вільну академію наук (УВАН). Д. Дорошенко дуже багато зробив для розвитку української зарубіжної історичної науки. Його перу належить одна з кращих «Історій України» – «Нарис історії України», виданий у Варшаві в 1932 - 1933рр. Цікаво, що, подаючи тут історію Кирило-Мефодіївського братства, Д. Дорошенко вже включає до нього Куліша й Шевченка. Саме воно «не встигло вийти з підготовчої стадії, не встигло ще розвинути якоїсь практичної роботи», як було ліквідоване. Але його ідеї «зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження» [8]. Наукова спадщина Д. Дорошенка дуже велика. Його твори були популярні серед українців усього світу. Кирило-Мефодіївське товариство розглядається крізь призму біографії Великого Кобзаря в роботі видатного українського історика-шевченкознавця П. І. Зайцева. Як і Д. І. Дорошенко, Павло Зайцев у добу визвольних змагань українського народу сполучав наукову діяльність з політичною, що не завадило йому активно видавати свої історичні праці, переважно присвячені Шевченку та його сучасникам. У 1918 р. в журналі «Наше минуле» № 1 у Києві була надрукована стаття П. І. Зайцева «Книги битія». як документ і твір». Автор уважно досліджує одне з найважливіших джерел з історії Кирило-Мефодіївського товариства «Книгу буття українського народу». Зайцев зауважує, що довгий час історики дивилися на товариство, «яко зтоваришення якихсь «борців за мрії», наївних юнаків - ідеалістів, в роботі яких не було нічого революційного» [17]. Затвердженню таких поглядів сприяли і брак джерел, і перекручування фактів самими братчиками, які не тільки звужували програму діяльності товариства, а інколи навіть заперечували його існування (наприклад, Костомаров, Куліш). Видобуття секретних матеріалів з архівів III відділення дозволило побачити в членах Кирило-Мефодіївського товариства «наших перших революціонерів-демократів», які протиставили самодержавній російській тирани «свободу віри, вільну конфедерацію народних республік і право кожної нації на незалежне порядкування своєю долею і культурою» [17]. Таким чином, згідно із Зайцевим, Кирило-Мефодіївське товариство постає як організація українських революціонерів-демократів, які прагнуть політичної незалежності України. Такий погляд цілком відповідав умовам часу; коли діячі Центральної ради, обґрунтовуючи право української нації на власну державність історичними прикладами, вважали себе продовжувачами святої справи кирило-мефодіївдів щодо визволення України.
Досліджуючи «Книгу буття українського народу». Зайцев зазначає, що її автором слід визнати М. І. Костомарова. Зайцев погоджується зі львівським професором В. Г. Щуратом про великий вплив на автора «Книги буття» польської революційної літератури (зокрема, творів А. Міцкевича), але твір Костомарова є цілковито оригінальний і містить першу програму політичної самостійності України.
З 1921 р. П. Зайцев жив у Польщі (помер у Німеччині в 1965 р.). Він активно працював над виданням повного зібрання творів Т. Шевченка та найдокладнішої біографії про нього. «Життя Тараса Шевченка» П. Зайцева було надруковане в 1939 р. у Львові, але розійтися ця книга не встигла, Львів був захоплений Червоною Армією й весь наклад книги – результат довголітньої й сумлінної праці історика – за наказом радянського керівництва був знищений, уціліло лише декілька екземплярів. Після довгих років поневірянь ця книга нарешті була видана в 1955 р. П. Зайцев дуже докладно й цікаво показав діяльність Кирило-Мефодіївського братства й участь у ньому Шевченка. Белетризована форма викладу прикрашає цей твір. Подано також пильний аналіз ідеології братчиків [17, с. 22,28 - 34; 18, с. 149 - 196.].
Напередодні Другої світової війни майже всі українські етнічні землі були об`єднані в межах Радянського Союзу. Це мало велике позитивне значення для України. Нарешті справдилося віковічне прагнення українських земель до возз`єднання. Водночас Західна Україна відчула на собі тягар радянського режиму; репресії, колективізація, пригнічення особистості тоталітарною системою тощо. Оскільки майже вся континентальна Європа була поділена між двома новоутвореними імперіями – Червоною та Коричневою, – вільне українське слово можна було почути лише з-за океану.
Досліджуючи «Книгу буття українського народу». Зайцев зазначає, що її автором слід визнати М. І. Костомарова. Зайцев погоджується зі львівським професором В. Г. Щуратом про великий вплив на автора «Книги буття» польської революційної літератури (зокрема, творів А. Міцкевича), але твір Костомарова є цілковито оригінальний і містить першу програму політичної самостійності України.
З 1921 р. П. Зайцев жив у Польщі (помер у Німеччині в 1965 р.). Він активно працював над виданням повного зібрання творів Т. Шевченка та найдокладнішої біографії про нього. «Життя Тараса Шевченка» П. Зайцева було надруковане в 1939 р. у Львові, але розійтися ця книга не встигла, Львів був захоплений Червоною Армією й весь наклад книги – результат довголітньої й сумлінної праці історика – за наказом радянського керівництва був знищений, уціліло лише декілька екземплярів. Після довгих років поневірянь ця книга нарешті була видана в 1955 р. П. Зайцев дуже докладно й цікаво показав діяльність Кирило-Мефодіївського братства й участь у ньому Шевченка. Белетризована форма викладу прикрашає цей твір. Подано також пильний аналіз ідеології братчиків [17, с. 22,28 - 34; 18, с. 149 - 196.].
Напередодні Другої світової війни майже всі українські етнічні землі були об`єднані в межах Радянського Союзу. Це мало велике позитивне значення для України. Нарешті справдилося віковічне прагнення українських земель до возз`єднання. Водночас Західна Україна відчула на собі тягар радянського режиму; репресії, колективізація, пригнічення особистості тоталітарною системою тощо. Оскільки майже вся континентальна Європа була поділена між двома новоутвореними імперіями – Червоною та Коричневою, – вільне українське слово можна було почути лише з-за океану.
