Пролистати роботу: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

У 1941 р. вибухнула Велика Вітчизняна війна. З перших же її днів ім`я Шевченка перетворилося на могутній засіб пропаганди, причому як радянської, так і антирадянської. Нацистський уряд так і не зважився використати український націоналістичний рух для спільної боротьби з Радянським Союзом, бо ніколи не розглядав Україну як окрему державу. Україна цікавила уряд Гітлера як колонія, що постачала сировину, продовольство, дешеву робочу силу. Проводити культурну роботу серед унтерменшів-«недолюдків» уважалось безглуздим і шкідливим. Проте незважаючи на це, на землях третього рейху час від часу виходила українська книжкова продукція, здебільшого вона мала антирадянське спрямування. До такого типу книжок можна віднести кишенькову «Історію України» М. Антоновича, що вийшла в Празі 1942 р. тиражем 3 300 примірників. Незважаючи на малий обсяг – 90 сторінок, – книжка містить докладний аналіз діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Шевченко виступає в ній поборником спільної боротьби українців і поляків за визволення. «Цей заклик випливав з диктованої потребами хвилини тактики». (Заклики до спільної боротьби українців і поляків за визволення, нехай і в минулому, нехай і в історичному дослідженні, могли спричинити для автора таких рядків украй небезпечні наслідки). Великий Кобзар подасться як передвісник «політичної програми модерного націоналізму». «Честь заснування формального товариства з гуртка знайомих у Києві, які випадково і непримушено сходились то у одного, то у другого, належить Миколі Гулакові (1846). Зі своїх університетських студій у Дорпаті виніс він знання німецьких студентських порядків і замилування до організаційного життя. Саме Кирило-Методіївське братство являло собою передовсім релігійно-філософську, а не політичну організацію. Але згадувати його доводиться, бо в ньому вперше на Україні проявився принцип суверенности народу... ...У українців являвся їх месіянізм наслідком слабости свіжого патріотизму і неспроможности бачити самоціль лише у власнім народі. Тільки зв`язуючи свій націоналізм з універсалістичною програмою, могли Кирило-Методіївці надати йому атракційної сили. Українці занадто довго звикали думати категоріями понаднаціональної держави... Неспроможність ідейно вирвати свій нарід з обов`язкового зв`язку з іншими рівнялась нездібности до кінця засвоїти засаду суверенности народу. І-то, що «Книги Битія» представляють собою серед писань братчиків по політичному радикалізмові, поруч з поезіями Шевченка, виїмкове явище. Інші проекти не йшли так далеко: Білозерський, наприклад, вважав самостійну Україну неможливістю – вона буде негайно роздавлена сильнішими сусідами...

Нездібність Товариства з його високими етично-релігійними засадами... вплинути на настрої широких мас була занадто очевидна... Але ідейний поворот уже стався, і ціль праці для свого народу витісняє в ділах слідуючого покоління української інтелігенції щораз більше давню ціль служби державі». Цей досить великий уривок наочно показує ставлення М. Антоновича до Кирило-Мефодіївського братства. Автор залишається відданим істориком (навіть з ризиком для себе). Але якщо в цьому випадку в душевному протиборстві історик - пропагандист переміг саме історик, то в наступному творі маємо безсумнівну перемогу пропагандиста. Мається на увазі ще одна кишенькова книжечка «Нарис історії України», що була видана 1943 р. у Берліні. Загальний сенс; книги – споконвічна боротьба України за волю. «Кирило-Методіївське Братство – таємне політичне товариство, яке мало своєю метою визволення України, як окремої самостійної держави, та утворення конфедеративного союзу слов`янських національних держав з центром у Києві, на республіканських засадак». Костомаров, і особливо революціонер-Шевченко, вказали шлях до національного й соціального визволення України. Подібні кишенькові книжки були дуже популярними серед українського націоналістичного підпілля. Обидві книги, хоча й видані за межами України, були розраховані саме на читача-українця й виконували певну інформаційно-агітаційну роботу. Про це свідчать і великі кількатисячні наклади цих книг. До такого типу книжок можна віднести й «Історію України» Д. Дорошенка, видану в Кракові – Львові 1942 р., де також йдеться про кирило-мефодіївців, які «мріяли про визволення не тільки свого українського народу, але й братніх слов`янських народів» [3, с. 37 - 47; 26, с. 96 - 97; 8, с. 201-202].

Пролистати роботу: 1 2 3 4 5 6 7 8 9