| Назва: | Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 25,17 KB |
| Скачувань: | 272 |
Скачати цей реферат українською
Визволення України радянськими військами від німецько-фашистських загарбників у 1943 - 1944 рр. спричинило нову хвилю еміграції українців, які мали підстави побоюватися повернення радянської влади, на Захід. Серед таких було дуже багато представників української інтелігенції, зокрема історики: О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, В. Міяковський (усі троє були радянськими науковцями), В. Кубійович та інші. Особливий внесок в історіографію Кирило-Мефодіївського товариства зробив Володимир Міяковський. Його творчий доробок містить більше десятка праць, присвячених виключно товариству чи його окремим діячам. У 1920-х рр. В. Міяковський активно видавав статті про кирило-мефодіївців. Вік зробив дуже багато для висвітлення фактичної діяльності товариства, дав аналіз ролі його окремих членів. Заарештованому у зв`язку з «процесом СВУ», В. Міяковському все ж таки пощастило вціліти у вирі сталінських репресій над українською інтелігенцією. Отже, В. Міяковський мав усі підстави не відчувати особливих симпатій до радянського ладу. У 1946 р. радянська ідеологічна машина видавала на-гора пропагандистські твори на честь столітнього ювілею Кирило-Мефодіївського товариства. 1946 р. проголошувався втіленням мрій р.1846. Завдяки Радянському Союзу відбулося визволення України та інших слов`янських держав від чужоземного ярма,, в усіх визволених країнах встановлено республіканський лад. Звичайно, проти такої ідеологічної лавини голос В. Міяковського був краплею в морі. Але він прозвучав. Перебуваючи в Німеччині (у зоні окупації союзників), В. Міяковський пише статті, присвячені 100-річчю Кирило-Мефодіївського братства. У них історик особливо наголошує, що кирило-мефодіївці активізували процес українського національного відродження. У цих статтях яскраво проглядає надія й віра в те, що колись «встане Україна зі своєї могили». В. Міяковський продовжував працювати над дослідженням Кирило-Мефодіївського товариства протягом усього життя. Особливо цікава одна з його останніх робіт написана на початку 1960-х рр. «Шевченко в колі кирило-методіївців». В. Міяковський відзначає, що братство «виникло на тлі загальноєвропейських рухів» і мало безперечний зв`язок з українським, російським і польським рухом. Інтерес саме до цього товариства «підносився ще й тим, що в ньому брав участь ряд найвидатніших людей того часу – письменників і вчених, таких як Шевченко, Костомаров, Куліш, що згодом стали відомими і поза межами своєї батьківщини,
«Кирило-методіївське Братство ліквідовано на самих печатках свого формування і діяльності. Ми не знаємо точно дати фактичного початку його праці. Припускають..:, що діяльність Братства тривала рік-1,5 року. За цей час братчики не встигли здійснити ні одного зі своїх намірів, ...не встигли також організаційно і ідеологічно оформитись...
Не зважаючи на це, відомості про саме Братство одразу ж почали ширитися у суспільстві і викликати інтерес до його ідейного напрямку» [23]. В. Міяковський визнавав членами братства традиційних одинадцять осіб (крім Пильчикова), хоча й зазначав, що «було велике коло близьких до них людей, з яких ідейно можна зарахувати до останньої основної групи, таких, як учителі Дм. Пильчиков або П. Чуйкевич» [23]. В ідеології братчиків В. Міяковський виділяє три найголовніших питання: 1) слов`янське; 2) соціальне; 3) політичне. «Усі тенденції Братства в усіх напрямах побудовані були на засадах християнської, євангельської етики. І це було характерним і притаманним для всіх учасників Братства, не виключаючи і Шевченка» [23].
Слушною думкою є твердження, що український месіанізм є явище виняткове й зустрічається лише в «Книзі буття українського народу» й більше в жодному з документів. Цей феномен В. Міяковський схильний пояснювати як «літературну ремінісценцію» твору Адама Міцкевича «Книга народу польського і польського пілігримства».
Багато нового В. Міяковський приніс в підході до витоків ідеології братства. Так, він звернув увагу на те, що Костомаров походив з місцевості, де часто перебував К. Ф. Рилєєв. Недарма при обшуку в кімнаті Костомарова знайшли стару газету з повідомленням про страту декабристів. В. Міяковський висловив припущення, що розповіді про виступ декабристів, один з яких часто бував на Острогожчині (батьківщина Костомарова), могли запасти в душу малому Костомарову ще в дитинстві. Але якщо це припущення довести точно неможливо, то твердження про те, що братчики (Білозерський, Гулак, Навроцький) підтримували стосунки з Софією Капніст-Скалон, яка мала тісні зв`язки з декабристами, не підлягає сумніву. До речі, ця жінка є дочка відомого письменника й українського автономіста Василя Капніста. З її братом Олексієм Капністом познайомився Шевченко в Яготині, у маєтку Рєпніних. Дуже докладно В. Міяковський висвітлює зв`язки братчиків з поляками, правда, у цьому викладі він слідує в основному за видатним істориком і літературознавцем В. Щуратом.
«Кирило-методіївське Братство ліквідовано на самих печатках свого формування і діяльності. Ми не знаємо точно дати фактичного початку його праці. Припускають..:, що діяльність Братства тривала рік-1,5 року. За цей час братчики не встигли здійснити ні одного зі своїх намірів, ...не встигли також організаційно і ідеологічно оформитись...
Не зважаючи на це, відомості про саме Братство одразу ж почали ширитися у суспільстві і викликати інтерес до його ідейного напрямку» [23]. В. Міяковський визнавав членами братства традиційних одинадцять осіб (крім Пильчикова), хоча й зазначав, що «було велике коло близьких до них людей, з яких ідейно можна зарахувати до останньої основної групи, таких, як учителі Дм. Пильчиков або П. Чуйкевич» [23]. В ідеології братчиків В. Міяковський виділяє три найголовніших питання: 1) слов`янське; 2) соціальне; 3) політичне. «Усі тенденції Братства в усіх напрямах побудовані були на засадах християнської, євангельської етики. І це було характерним і притаманним для всіх учасників Братства, не виключаючи і Шевченка» [23].
Слушною думкою є твердження, що український месіанізм є явище виняткове й зустрічається лише в «Книзі буття українського народу» й більше в жодному з документів. Цей феномен В. Міяковський схильний пояснювати як «літературну ремінісценцію» твору Адама Міцкевича «Книга народу польського і польського пілігримства».
Багато нового В. Міяковський приніс в підході до витоків ідеології братства. Так, він звернув увагу на те, що Костомаров походив з місцевості, де часто перебував К. Ф. Рилєєв. Недарма при обшуку в кімнаті Костомарова знайшли стару газету з повідомленням про страту декабристів. В. Міяковський висловив припущення, що розповіді про виступ декабристів, один з яких часто бував на Острогожчині (батьківщина Костомарова), могли запасти в душу малому Костомарову ще в дитинстві. Але якщо це припущення довести точно неможливо, то твердження про те, що братчики (Білозерський, Гулак, Навроцький) підтримували стосунки з Софією Капніст-Скалон, яка мала тісні зв`язки з декабристами, не підлягає сумніву. До речі, ця жінка є дочка відомого письменника й українського автономіста Василя Капніста. З її братом Олексієм Капністом познайомився Шевченко в Яготині, у маєтку Рєпніних. Дуже докладно В. Міяковський висвітлює зв`язки братчиків з поляками, правда, у цьому викладі він слідує в основному за видатним істориком і літературознавцем В. Щуратом.
