| Назва: | Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 25,17 KB |
| Скачувань: | 272 |
Скачати цей реферат українською
У 1960 р. побачила світ книга Р. Задеснянського «Апостол української національної революції». Ця велика біографічна розвідка про Шевченка, яких тоді багато видавалося по обидва боки океану, містила великий розділ «Шевченко і Кирило-Методієвське Брацтво». Погляди на саме братство й роль у ньому Шевченка тут дуже відрізняються від інших книг. Ця робота одночасно б`є і по радянській, і по діаспорній історіографи. Так, Р. Задеснянський категорично відмовляється називати об`єднання кирило-мефодіївців «Кирило-Мефодіївським братством», назвою, яка була прийнята в діаспорній українській історіографії. Він пише: «Ніде це «Общєство» не звалося «Кирило- Методієвським Брацтвом». Саме товариство автор уважає «оформленою організацією». Історик запекло доводить, що Шевченко ні в якому разі не міг входити до цього «Общєства», бо ідеологія кирило-мефодіївців – «провінціяльний патріотизм», який не міг зашкодити Росії й вів тільки до її посилення, «пропагував... збільшення створеної москалями держави і не обіцяв ані одній неслов`янській землі добровільного звільнення!» Р. Задеснянський зазначає, що, «коли б ми прийняли, що Шевченко був членом того «Славянскаво Общєства», ...то ми мусіли тоді перекреслити все написане Шевченком у «Кобзарі» з «Заповітом» включно, мусіли прийняти за правильне неймовірне припущення, що Шевченко зрікся самостійницьких поглядів, перестав ставитись вороже до Московщини...» [16, с. 179]. Питанню, чи належав Шевченко до товариства, чи не належав, автор надає надзвичайної політичної ваги. Шевченко в інтерпретації Р. Задеснянського «український націоналіст і революціонер», який «ненавидів москвинів і намагався розбудити національну свідомість і ненависть до москвинів». Безумовно, поет знав про товариство, але не міг увійти до нього через велику «ідеологічну прірву» між ним і кирило-мефодіївцями. Твердження Р. Задеснянського про те, що братчики, серед яких був і Шевченко, заклали початок політичному прагненню до незалежної України, підриває наріжний камінь національної української історіографії. Цікаво, що менше ніж за десять років було зроблено чотири перевидання цієї книги [16, с. 178 - 202]. Концепція Кирило-Мефодіївського товариства Р. Задеснянського дуже подібна до поглядів Р. Млиновецького, в обох – це нелегальна українофільська організація, яка насправді мала промосковську орієнтацію й виступала за посилення Російської імперії. І тут, і там Шевченко – «ворог москалів», і тому не міг вступити до товариства за ідеологічними переконаннями. Впадає також в око, що книги Р. Млиновецького й Р. Задеснянського послідовно виходили в Мюнхені, а за прізвищами «Р. Млиновецький» та «Р. Задеснянський» може переховуватися одна й та сама особа.
Книга Р. Задеснянського в діаспорній історіографії – це явище виняткове. В усіх інших працях про Шевченка, зокрема в роботі видатного письменника й літературознавця Василя Барки, Великий Кобзар безумовно належить до Кирило-Мефодіївського братства і є його натхненник [5, с. 64].
Історію Кирило-Мефодіївського товариства не обходять увагою видатні історики Дмитро Чижевський та Наталія Полонська-Василенко. Якщо для Д.Чижевського – це «романтично-християнське» товариство, то Н. Полонська-Василенко вбачає в ньому велику політичну програму. Називаючи Членів братства. жінка-історик також називає серед братчиків студента Л. Загурського, правда, до прізвища М. Гулака вона додає недоречне «Артемовський», очевидно плутаючи його з письменником. Цікаво, що Н. Полонська-Василенко – єдиний діаспорний історик, яка згадала про розподіл кирило-мефодіївців на лібералів (Костомаров, Куліш) і революціонерів (Шевченко, Гулак, Савич), Це що, рецидив радянського минулого? [31, с, 398 - 399; 28, с.ЗОб - 308]. Цікаво, що в своїй статті про Кирило-Мефодіївське братство, поданій до Енциклопедії українознавства, що вийшла в 1949 р., Н. Полонська-Василенко дотримується класичної схеми: 12 братчиків, не відзначено розходжень між ними [13, с. 470]. Загалом діаспорні історики не проводили розподіл товариства, хоча інколи й зазначали розбіжності між братчиками. Так, Іван Кошелівець відзначав ліберально-поміркований реформізм Костомарова й революційні заклики Шевченка [ 14, с. 1031 -1032].
Книга Р. Задеснянського в діаспорній історіографії – це явище виняткове. В усіх інших працях про Шевченка, зокрема в роботі видатного письменника й літературознавця Василя Барки, Великий Кобзар безумовно належить до Кирило-Мефодіївського братства і є його натхненник [5, с. 64].
Історію Кирило-Мефодіївського товариства не обходять увагою видатні історики Дмитро Чижевський та Наталія Полонська-Василенко. Якщо для Д.Чижевського – це «романтично-християнське» товариство, то Н. Полонська-Василенко вбачає в ньому велику політичну програму. Називаючи Членів братства. жінка-історик також називає серед братчиків студента Л. Загурського, правда, до прізвища М. Гулака вона додає недоречне «Артемовський», очевидно плутаючи його з письменником. Цікаво, що Н. Полонська-Василенко – єдиний діаспорний історик, яка згадала про розподіл кирило-мефодіївців на лібералів (Костомаров, Куліш) і революціонерів (Шевченко, Гулак, Савич), Це що, рецидив радянського минулого? [31, с, 398 - 399; 28, с.ЗОб - 308]. Цікаво, що в своїй статті про Кирило-Мефодіївське братство, поданій до Енциклопедії українознавства, що вийшла в 1949 р., Н. Полонська-Василенко дотримується класичної схеми: 12 братчиків, не відзначено розходжень між ними [13, с. 470]. Загалом діаспорні історики не проводили розподіл товариства, хоча інколи й зазначали розбіжності між братчиками. Так, Іван Кошелівець відзначав ліберально-поміркований реформізм Костомарова й революційні заклики Шевченка [ 14, с. 1031 -1032].
