| Назва: | Теорії трансформації капіталізму |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,09 KB |
| Скачувань: | 37 |
Ця теорія теж відображає реальні процеси в розвитку капіталіз¬му: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розме¬жування власності й управлінської діяльності. За домонополістич¬ного капіталізму, коли підприємство було здебільшого індивідуаль¬ною власністю й управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів вироб¬ництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти стали до¬ручати керівництво найманим працівникам. Дехто вбачав у цьому процесі витискування капіталіста не лише із виробництва, що спра¬вді має місце, а із суспільства взагалі. Як писав А. Берлі, «...капітал лишається на місці. Також зберігається і капіталізм. Єдиною постат¬тю, що зникає, є капіталіст». Передовсім буде методологічною по¬милкою судити про природу підприємств на підставі форми управ¬ління. Адже природа підприємства визначається не нею, а формою власності на засоби виробництва. Автори концепції «управлінської революції» ігнорують питання про характер власності. Як власники підприємств капіталісти наймають управляючих, які керують під¬приємствами в інтересах капіталістів, забезпечуючи їм максимальні прибутки.
Прихильники цієї теорії дипломатичне ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпо¬раціях: дрібні чи великі. Оскільки в корпораціях діє основний прин¬цип «одна акція - один голос», то саме великі акціонери мають можливість утримувати в своїх руках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряджатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні інтереси.
Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) ті¬сно зв'язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. Їхні інтереси здебільшого збігаються з інтересами власників. У великій корпорації, отже, відбувається не тільки постійне від¬окремлення власності від управління, а й зворотний процес - від¬новлення єдності управління і власності завдяки перетворенню ме¬неджерів на капіталістів.
Проте усвідомленням двоїстості цього процесу справа не обме¬жується. Критики теорії «управлінської революції» справедливо за¬значають, що необхідно з'ясовувати й засоби здійснення контролю. Так, американський економіст Р. Лернер, який критично сприймає концепцію «революції в управлінні», наголошує на необхідності концентрувати увагу не на тім, «які особи контролюють великі кор¬порації, а на тім, якими засобами здійснюється контроль (володіння акціями чи позиція в керівництві)» .
Англійський дослідник діяльності великих корпорацій Т. Ніколс підкреслював зростання значення керуючих корпораціями, збіль¬шення їхньої влади, зазначаючи водночас, що юридичне вони пере¬бувають на службі в акціонерів, але практично їхня позиція не відрі¬зняється від позиції директорів-власників. Стосовно різних підходів до оцінки проблеми «власність-контроль», Ніколс зауважував: «Те¬оретики менеджеризму писали про відокремлення або про «розлу¬чення». Значно правильніше буде говорити про «шлюб з розрахун¬ку» між управляючим і капіталістом»'. Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що теорії «революції в управлінні» теж притаманна певна еволюція. Вона почала із заперечення влади капіталістів, а за¬кінчила «шлюбом з розрахунку» менеджерів із капіталістами.
Водночас не слід вважати, що ця (як і інші) теорія є суто абстра¬ктною розумовою вправою. Її прихильники, як і противники, вико¬ристовуючи величезний статистичний матеріал, розробляють різні моделі корпорацій, досліджують діяльність різних груп капіталістів у корпорації: одна робить ставку на посилення автономії, зростання корпорації, друга - зв'язана з рухом фіктивного капіталу, з біржею.
Різна орієнтація буржуазії зв'язана з різним рухом реального й фіктивного капіталу, які протистоять один одному, конкуруючи за прибуток. Розмежування груп буржуазії і великих корпорацій за ці¬єю ознакою зумовило конфліктний характер процесу «злиття», «по¬глинання» корпорацій у 60-х - на початку 70-х pp., що позначилося на становищі керуючих корпораціями.
Те, що управлінці мають обмежену владу в корпораціях, підтвер¬джує практика економічного життя 70-90-х pp. Перехід контроль¬ного пакета акцій до іншого власника майже завжди має наслідком заміну менеджерів.
Теорія «революції в доходах» - складовий елемент теорії «на¬родного капіталізму». Її прихильники стверджують, що в розвину¬тих капіталістичних країнах стався принциповий переворот у роз¬поділі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів капіталістичного суспільст¬ва. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. К. Гелбрейт, К. Боул-дінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та інші.
Прихильники цієї теорії дипломатичне ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпо¬раціях: дрібні чи великі. Оскільки в корпораціях діє основний прин¬цип «одна акція - один голос», то саме великі акціонери мають можливість утримувати в своїх руках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряджатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні інтереси.
Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) ті¬сно зв'язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. Їхні інтереси здебільшого збігаються з інтересами власників. У великій корпорації, отже, відбувається не тільки постійне від¬окремлення власності від управління, а й зворотний процес - від¬новлення єдності управління і власності завдяки перетворенню ме¬неджерів на капіталістів.
Проте усвідомленням двоїстості цього процесу справа не обме¬жується. Критики теорії «управлінської революції» справедливо за¬значають, що необхідно з'ясовувати й засоби здійснення контролю. Так, американський економіст Р. Лернер, який критично сприймає концепцію «революції в управлінні», наголошує на необхідності концентрувати увагу не на тім, «які особи контролюють великі кор¬порації, а на тім, якими засобами здійснюється контроль (володіння акціями чи позиція в керівництві)» .
Англійський дослідник діяльності великих корпорацій Т. Ніколс підкреслював зростання значення керуючих корпораціями, збіль¬шення їхньої влади, зазначаючи водночас, що юридичне вони пере¬бувають на службі в акціонерів, але практично їхня позиція не відрі¬зняється від позиції директорів-власників. Стосовно різних підходів до оцінки проблеми «власність-контроль», Ніколс зауважував: «Те¬оретики менеджеризму писали про відокремлення або про «розлу¬чення». Значно правильніше буде говорити про «шлюб з розрахун¬ку» між управляючим і капіталістом»'. Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що теорії «революції в управлінні» теж притаманна певна еволюція. Вона почала із заперечення влади капіталістів, а за¬кінчила «шлюбом з розрахунку» менеджерів із капіталістами.
Водночас не слід вважати, що ця (як і інші) теорія є суто абстра¬ктною розумовою вправою. Її прихильники, як і противники, вико¬ристовуючи величезний статистичний матеріал, розробляють різні моделі корпорацій, досліджують діяльність різних груп капіталістів у корпорації: одна робить ставку на посилення автономії, зростання корпорації, друга - зв'язана з рухом фіктивного капіталу, з біржею.
Різна орієнтація буржуазії зв'язана з різним рухом реального й фіктивного капіталу, які протистоять один одному, конкуруючи за прибуток. Розмежування груп буржуазії і великих корпорацій за ці¬єю ознакою зумовило конфліктний характер процесу «злиття», «по¬глинання» корпорацій у 60-х - на початку 70-х pp., що позначилося на становищі керуючих корпораціями.
Те, що управлінці мають обмежену владу в корпораціях, підтвер¬джує практика економічного життя 70-90-х pp. Перехід контроль¬ного пакета акцій до іншого власника майже завжди має наслідком заміну менеджерів.
Теорія «революції в доходах» - складовий елемент теорії «на¬родного капіталізму». Її прихильники стверджують, що в розвину¬тих капіталістичних країнах стався принциповий переворот у роз¬поділі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів капіталістичного суспільст¬ва. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. К. Гелбрейт, К. Боул-дінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та інші.