| Назва: | Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,57 KB |
| Скачувань: | 69 |
Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки
Принциповість і необхідність існування страхової політики є прямо пропорційною до значень страхової діяльності в системі народного господарства. Важливе місце в цій страховій політиці займає формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва. Особливо це актуальним стає за умов ринкової економіки, яка несе з собою чимало ризикованих моментів. Страхування - це послуга, своєрідний товар, який потрібно пропагувати і утверджувати, доводити його якісність і потрібність суб'єктам підприємництва.
Коли мова іде про страхову політику, зокрема про формування інтересу в страхуванні, передусім треба мати на увазі її мету, потім виділяти і визначати суб'єкти цієї політики, потім область її об'єктів і сфери дій, а наприкінці визначити засоби і методи її реалізації разом з оцінками результативності. Треба підкреслити, що питання результативності засобів і методів реалізації страхової політики є невимірно трудним (а навіть і неможливим) для врахування в дефінійійному формулюванні “страхова політика”. Проте на практиці воно має надзвичайно важливе значення. Оцінка рівня реалізації визначених цілей повинна здійснюватися в поточному порядку, постійно, а його рівень повинен враховуватись при обранні засобів і методів страхової політики. Тому основним є визначення цілей, результативності та ефективності їх досягнення, а йому повинен підпорядковуватися спосіб дій, бо тут він відіграє інструментальний характер.
Страхову політику в широкому розумінні можна визначити як комплекс теоретичних і практичних дій людей, спрямованих на створення страхових потреб, зміну і надання страхових послуг. Значне узагальнення і відкритість цього визначення підкреслює, що відповідна реалізація страхової політики вимагає як знання фактичного стану справ при наданні страхової послуги, так і вміння уявити картину, котрої ми хочемо досягнути, тобто реальність заплановану, і засоби, необхідні для її реалізації.
Коли йдеться про мету (ціль) страхової політики, то треба мати на увазі неоднозначність цього поняття. Слушним є погляд, згідно з котрим управління процесами розвитку не може спиратися на прийняття однорідної мети, яку треба максималізувати, підпорядковуючи їй усі інші. Вона повинна опиратися на багатьох цілях, тому що таким є характер людських потреб і цілей. Тому якщо ствердити, що метою страхової політики є створення умов для найповнішого задоволення страхових потреб, то це не означає, що ця мета є кінцевою. Це мета, котра витікає з економічного смислу страхової діяльності. Проте з багатьох поглядів це тільки напівціль, досягнення котрої дає можливість реалізації наступних цілей, іноді набагато важливіших для соціально-економічного розвитку держави, що - як до сьогоднішнього дня - найчастіше випадало з поля зору наших страховиків, а перед усім органів нагляду. Правильні концепції розуміння цілей страхової діяльності і напрямів її розвитку не можуть бути менш важливими, аніж концепції, котрі стосуються шляхів досягнення цих цілей.
Питання про суб'єкти є важливою проблемою в галузі страхової політики. Не вдаючись в деталі, варто визнати, що держава є абсолютно найвищим суб'єктом страхової політики. Роль держави на цій ділянці визнається кожною суспільно-економічною формацією. Різниця полягає у визначенні мети, областей і формах її втручання, котрі розуміються як використання владної позиції держави.
Питання про суб'єкти страхової політики треба також розглянути з мікроекономічної точки зору. Зустрічається думка, що окремими суб'єктами страхової політики зі значно меншою роллю є страхувальники, а також страхові посередники, тому що вони мають свої власні страхові інтереси, реалізація котрих вимагає відповідних засобів і методів дій. Зацікавленість посередників, як відомо, зводиться до отримання якнайбільшої винагороди (страхової провізії), величина котрої в кінці кінців залежить від кількості і структури укладених договорів страхування. На практиці вони застосовують дуже різноманітні засоби і методи впливу на потенційних клієнтів, проте не мають принципового і безпосереднього впливу на структуру пропозиції і так звану якість страхових послуг. Іншими словами, вони повністю виступають як знаряддя, засіб реалізації цілей, визначених страховиками.
Принциповість і необхідність існування страхової політики є прямо пропорційною до значень страхової діяльності в системі народного господарства. Важливе місце в цій страховій політиці займає формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва. Особливо це актуальним стає за умов ринкової економіки, яка несе з собою чимало ризикованих моментів. Страхування - це послуга, своєрідний товар, який потрібно пропагувати і утверджувати, доводити його якісність і потрібність суб'єктам підприємництва.
Коли мова іде про страхову політику, зокрема про формування інтересу в страхуванні, передусім треба мати на увазі її мету, потім виділяти і визначати суб'єкти цієї політики, потім область її об'єктів і сфери дій, а наприкінці визначити засоби і методи її реалізації разом з оцінками результативності. Треба підкреслити, що питання результативності засобів і методів реалізації страхової політики є невимірно трудним (а навіть і неможливим) для врахування в дефінійійному формулюванні “страхова політика”. Проте на практиці воно має надзвичайно важливе значення. Оцінка рівня реалізації визначених цілей повинна здійснюватися в поточному порядку, постійно, а його рівень повинен враховуватись при обранні засобів і методів страхової політики. Тому основним є визначення цілей, результативності та ефективності їх досягнення, а йому повинен підпорядковуватися спосіб дій, бо тут він відіграє інструментальний характер.
Страхову політику в широкому розумінні можна визначити як комплекс теоретичних і практичних дій людей, спрямованих на створення страхових потреб, зміну і надання страхових послуг. Значне узагальнення і відкритість цього визначення підкреслює, що відповідна реалізація страхової політики вимагає як знання фактичного стану справ при наданні страхової послуги, так і вміння уявити картину, котрої ми хочемо досягнути, тобто реальність заплановану, і засоби, необхідні для її реалізації.
Коли йдеться про мету (ціль) страхової політики, то треба мати на увазі неоднозначність цього поняття. Слушним є погляд, згідно з котрим управління процесами розвитку не може спиратися на прийняття однорідної мети, яку треба максималізувати, підпорядковуючи їй усі інші. Вона повинна опиратися на багатьох цілях, тому що таким є характер людських потреб і цілей. Тому якщо ствердити, що метою страхової політики є створення умов для найповнішого задоволення страхових потреб, то це не означає, що ця мета є кінцевою. Це мета, котра витікає з економічного смислу страхової діяльності. Проте з багатьох поглядів це тільки напівціль, досягнення котрої дає можливість реалізації наступних цілей, іноді набагато важливіших для соціально-економічного розвитку держави, що - як до сьогоднішнього дня - найчастіше випадало з поля зору наших страховиків, а перед усім органів нагляду. Правильні концепції розуміння цілей страхової діяльності і напрямів її розвитку не можуть бути менш важливими, аніж концепції, котрі стосуються шляхів досягнення цих цілей.
Питання про суб'єкти є важливою проблемою в галузі страхової політики. Не вдаючись в деталі, варто визнати, що держава є абсолютно найвищим суб'єктом страхової політики. Роль держави на цій ділянці визнається кожною суспільно-економічною формацією. Різниця полягає у визначенні мети, областей і формах її втручання, котрі розуміються як використання владної позиції держави.
Питання про суб'єкти страхової політики треба також розглянути з мікроекономічної точки зору. Зустрічається думка, що окремими суб'єктами страхової політики зі значно меншою роллю є страхувальники, а також страхові посередники, тому що вони мають свої власні страхові інтереси, реалізація котрих вимагає відповідних засобів і методів дій. Зацікавленість посередників, як відомо, зводиться до отримання якнайбільшої винагороди (страхової провізії), величина котрої в кінці кінців залежить від кількості і структури укладених договорів страхування. На практиці вони застосовують дуже різноманітні засоби і методи впливу на потенційних клієнтів, проте не мають принципового і безпосереднього впливу на структуру пропозиції і так звану якість страхових послуг. Іншими словами, вони повністю виступають як знаряддя, засіб реалізації цілей, визначених страховиками.
