| Назва: | Роль страхування в інвестиційному процесі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 16,22 KB |
| Скачувань: | 34 |
Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компані¬ями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає в недооцінці ролі і місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які мо¬жуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а та¬кож споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка стра¬хових внесків у величині валового внутрішнього продукту досягає 8-12%, то в нашій країні цей показник сягає близько 1 %.
Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по-перше, тривалий строк дії договорів і, по-друге, настання зобов'язань із виплат страхового забезпечення в ос¬новній частині лише після закінчення договору страхування або в інші ра¬ніше обумовлені строки, звичайно віднесені на значний час від початку виплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Таким чином, кошти резервів зі страхування життя є основним і найважливішим джерелом інвестицій страхових організацій. Про це свідчить і досвід зарубіжних країн, де основна частина страхових інвестицій здійснюється за рахунок коштів, які надходять зі страхування життя.
Таким чином, перше завдання, яке потрібно спробувати вирішити для підвищення ролі страхування в інвестиційному процесі, — суттєво розши¬рити обсяг операцій із довгострокового страхування життя.
Потрібно регламентувати порядок інвестування коштів резервів зі стра¬хування життя. Таке інвестування повинно сприяти вирішенню двох зав¬дань: забезпечити надійність вкладень в операції довгострокового страху¬вання життя і в той же час вишу дохідність, ніж при вкладеннях у банки й інші фінансові інститути. Проблема вищої дохідності вкладень у страху¬вання може бути вирішена, по-перше, за допомогою випуску спеціальних державних довгострокових цінних паперів для вкладень у них частини коштів резерву зі страхування життя; по-друге, через допуск страховиків на ринок цінних паперів напряму, а не через фінансових посередників і, по-третє, поступово, знімаючи заборону (при збереженні певних обме¬жень) для страхових компаній на пряме кредитування юридичних осіб.
Кошти резервів із договорів ризикового страхування, на відміну від страхування життя, можуть бути інвестовані у високоліквідні, короткост¬рокові активи.
Для розвитку операцій із ризикових видів страхування, а отже, для підвищення величини страхових резервів, що формуються за ними, по¬трібно переконати населення і керівників підприємств, що страхування є для них найефективнішим методом вирішення проблем, які можуть ви¬никнути у разі загибелі чи пошкодження їх майна, спричинення шкоди третім особам і в інших подібних випадках. Потенційні страхувальники мають бути впевнені, що немає дешевшого і надійнішого способу ліквідації збитків у таких ситуаціях, ніж укладання договорів страхування.
Насамперед страхувальники повинні твердо знати, в яких випадках спричинення збитків вони можуть розраховувати на допомогу держави, і в яких їм доведеться відшкодовувати збитки за рахунок власних коштів. По-друге, повинна бути система гарантій виконання страховиками своїх зо¬бов'язань за договорами страхування. По-третє, можливе використання (на перших порах) пільгового порядку укладання договорів страхування із деяких видів страхування.
Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підви¬щення ролі страховиків у інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти і викликати довіру зі сторони потенційних клієнтів. Крім того, роль влас¬ного капіталу страховиків в інвестиційному процесі полягає і в тому, що оскільки дані ресурси, як правило, вільні від конкретних зобов'язань, пев¬на їх частина також може бути вкладена у порівняно довгострокові і менш ліквідні види інвестицій.
З червня 1999 р. почала діяти норма Угоди про партнерство і співробі¬тництво між ЄС і Україною, згідно з якою дозволено пряму присутність іноземного страховика на українському ринку. Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку. За експертними оцінками нині тут застраховано майже 10% ризиків. На відміну від України цей показник у розвинутих країнах становить 90-95%.
Законом України "Про страхування" передбачено значне розширен¬ня інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до Положення про порядок формування, розміщення й обліку страхових резервів за видами страхування, крім страхування життя, стра¬хові резерви мають розміщуватися з врахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та повинні бути представлені активами таких категорій:
—грошові кошти на розрахунковому рахунку;
—банківські вкладення (в тому числі депозити);
Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по-перше, тривалий строк дії договорів і, по-друге, настання зобов'язань із виплат страхового забезпечення в ос¬новній частині лише після закінчення договору страхування або в інші ра¬ніше обумовлені строки, звичайно віднесені на значний час від початку виплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Таким чином, кошти резервів зі страхування життя є основним і найважливішим джерелом інвестицій страхових організацій. Про це свідчить і досвід зарубіжних країн, де основна частина страхових інвестицій здійснюється за рахунок коштів, які надходять зі страхування життя.
Таким чином, перше завдання, яке потрібно спробувати вирішити для підвищення ролі страхування в інвестиційному процесі, — суттєво розши¬рити обсяг операцій із довгострокового страхування життя.
Потрібно регламентувати порядок інвестування коштів резервів зі стра¬хування життя. Таке інвестування повинно сприяти вирішенню двох зав¬дань: забезпечити надійність вкладень в операції довгострокового страху¬вання життя і в той же час вишу дохідність, ніж при вкладеннях у банки й інші фінансові інститути. Проблема вищої дохідності вкладень у страху¬вання може бути вирішена, по-перше, за допомогою випуску спеціальних державних довгострокових цінних паперів для вкладень у них частини коштів резерву зі страхування життя; по-друге, через допуск страховиків на ринок цінних паперів напряму, а не через фінансових посередників і, по-третє, поступово, знімаючи заборону (при збереженні певних обме¬жень) для страхових компаній на пряме кредитування юридичних осіб.
Кошти резервів із договорів ризикового страхування, на відміну від страхування життя, можуть бути інвестовані у високоліквідні, короткост¬рокові активи.
Для розвитку операцій із ризикових видів страхування, а отже, для підвищення величини страхових резервів, що формуються за ними, по¬трібно переконати населення і керівників підприємств, що страхування є для них найефективнішим методом вирішення проблем, які можуть ви¬никнути у разі загибелі чи пошкодження їх майна, спричинення шкоди третім особам і в інших подібних випадках. Потенційні страхувальники мають бути впевнені, що немає дешевшого і надійнішого способу ліквідації збитків у таких ситуаціях, ніж укладання договорів страхування.
Насамперед страхувальники повинні твердо знати, в яких випадках спричинення збитків вони можуть розраховувати на допомогу держави, і в яких їм доведеться відшкодовувати збитки за рахунок власних коштів. По-друге, повинна бути система гарантій виконання страховиками своїх зо¬бов'язань за договорами страхування. По-третє, можливе використання (на перших порах) пільгового порядку укладання договорів страхування із деяких видів страхування.
Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підви¬щення ролі страховиків у інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти і викликати довіру зі сторони потенційних клієнтів. Крім того, роль влас¬ного капіталу страховиків в інвестиційному процесі полягає і в тому, що оскільки дані ресурси, як правило, вільні від конкретних зобов'язань, пев¬на їх частина також може бути вкладена у порівняно довгострокові і менш ліквідні види інвестицій.
З червня 1999 р. почала діяти норма Угоди про партнерство і співробі¬тництво між ЄС і Україною, згідно з якою дозволено пряму присутність іноземного страховика на українському ринку. Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку. За експертними оцінками нині тут застраховано майже 10% ризиків. На відміну від України цей показник у розвинутих країнах становить 90-95%.
Законом України "Про страхування" передбачено значне розширен¬ня інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до Положення про порядок формування, розміщення й обліку страхових резервів за видами страхування, крім страхування життя, стра¬хові резерви мають розміщуватися з врахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та повинні бути представлені активами таких категорій:
—грошові кошти на розрахунковому рахунку;
—банківські вкладення (в тому числі депозити);