| Назва: | Два роки стояла над моєю Україною жахлива ніч фашистського рабства |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,76 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 581 |
Два роки стояла над моєю Україною жахлива ніч фашистського рабства. Висохла від горя, потемніла від ненависті до ворога українська земля чекала світлого ранку визволення. У Києві цей ранок настав б листопада 1943 року.
Ось як це було.
Після історичної перемоги на Курській дузі ра¬дянські війська перейшли у наступ на величезному фронті від Великих Лук до Азовського моря. Роз¬горнулась небачена за своїм розмахом і напружен¬ням битва за Дніпро, за Київ, за Україну.
Дніпро — могутня ріка, швидкість її течії міс¬цями сягає двох метрів на секунду, ширина — до трьох з половиною кілометрів, а глибина — до два¬надцяти метрів. Правий берег, високий і скелястий, панує на великому, відтинку над лівим, з котрого наші війська починали переправу.
Німецько-фашистська пропаганда на всі лади стверджувала, що Дніпро закутий у залізо і бетон, перетворений у неприступний «Східний вал».. Гітлер заявляв: – “Скоріше Дніпро потече назад, аніж росія¬ни подолають його...” та, як кажуть мої земляки, не так сталося, як га¬далося.
Наприкінці вересня війська чотирьох фронтів — Центрального, Воронезького, Степового і Південно-Західного, — вийшовши майже одночасно до Дніпра на величезному відтинку від Лоєва до Запоріжжя, у багатьох місцях з ходу форсували ріку і розгор¬нули бої за розширення плацдармів. Всього на пра¬вому березі Дніпра було створено двадцять три плацдарми. Дев'ять з них захопили війська Воро¬незького (з 20 жовтня він почав називатись 1-м Ук¬раїнським) фронту.
Жодна армія у світі не форсувала раніше такий потужний водний рубіж з ходу на такому широкому фронті.
Першими перетнули Дніпро окремі групи і неве¬ликі підрозділи, переважно піхотні і артилерійські. Форсування почалось з величезним поривом і ентузіазмом.
Коли наші війська підійшли до Дніпра, Військова рада Воронезького фронту звернулася до особового складу із закликом — за всяку ціну форсувати рі¬ку, з честю виконати свій високий обов'язок перед Батьківщиною.
Наші табельні засоби для переправи відстали від передових частин, мости і переправи через ріку ворог висадив у повітря при відступі. Часу втрачати було не можна, щоб не дати ворогові оговтатись і закріпитись на правому березі. У повній мірі тут проявились солдатська кмітливість і винахідливість. В хід пішли підручні засоби: плоти з колод, дощок і жердин, залізні бочки, рибальські човни, баркаси і катери, приготовані партизанами і населенням, ворота і двері, плащ-намети, натоптані соломою — все, що потрапляло під руку і могло три-двері, плащ-намети, натоптані соломою або сіном — все, що потрапляло під руку і могло триматись на плаву. Прив'язавши до цих поплавків свою зброю, воїни штовхали їх поперед себе в кри¬жаній воді і пливли через широкий Дніпро. На правому березі вони поставали перед німцями з вранішнього туману, як привиди, і відчайдушно бились кожний метр рідної землі. В кровопролитних бо¬ях клаптики звільненої землі ширились і перетво¬рювались у плацдарми.
Всій країні став відомим подвиг чотирьох гвардійців з 51-ої танкової бригади: Пєтухова. Сисолятіна, Семенова та Іванова. Це вони першими пере¬пливли Дніпро і обрушились на ворога, як сніг на голову, зав'язати жорстокий бій, відволікли увагу гітлерівців від переправи і тим самим забезпечили приховане зосередження на правому березі цілого батальйону, котрий раптово атакував і зайняв село Григорівну. Так було покладено початок створенню букринського плацдарму південніше Києва.
Уперті бої розгорнулись на північ від Києва, в районі Лютежа та Вишгорода. Тут особливо відзна¬чились воїни 240-ої стрілецької дивізії полковника Уманського. Першим переправився на лютізький плацдарм взвод, яким командував старший сержант Нефьодов. Жменька радянських воїнів під його командуванням міцно зачепилась за крутоярий бе¬рег і декілька годин відбивала натиск ворога. Наступ¬ної ночі надійшло підкріплення. З цього почався лютізькйй плацдарм, котрий згодом відіграв вирішальну роль у звільненні Києва.
Взяти Київ, розташований над Дніпром на висо¬кому березі, прямим ударом в лоб було неможливо. Тому війська 1-го Українського фронту застосували вельми вправний обхідний маневр з північного за¬ходу і заходу.
Радянське командування планувало здійснити звільнення столиці України двома ударами, зав¬даючи головного удару з плацдарму в районі Вели¬кого Букрина, допоміжного — з лютізького плац¬дарму.
Бойові дії в букринському закруті Дніпра пока¬зали, що плацдарм надто малий для створення ударного угруповання. Супротивник створив тут міцну оборону, закрив вихід з невеликого букринсь¬кого закруту п'ятьма танковими і моторизованими та п'ятьма піхотними, дивізіями. Глибокі балки і яри утруднювали маневр наших танків. Тому головного удару вирішено було завдати з лютізького плац¬дарму.
На цьому плацдармі і довелось діяти 5-му гвар¬дійському танковому корпусу, яким в той час я командував.
Ось як це було.
Після історичної перемоги на Курській дузі ра¬дянські війська перейшли у наступ на величезному фронті від Великих Лук до Азовського моря. Роз¬горнулась небачена за своїм розмахом і напружен¬ням битва за Дніпро, за Київ, за Україну.
Дніпро — могутня ріка, швидкість її течії міс¬цями сягає двох метрів на секунду, ширина — до трьох з половиною кілометрів, а глибина — до два¬надцяти метрів. Правий берег, високий і скелястий, панує на великому, відтинку над лівим, з котрого наші війська починали переправу.
Німецько-фашистська пропаганда на всі лади стверджувала, що Дніпро закутий у залізо і бетон, перетворений у неприступний «Східний вал».. Гітлер заявляв: – “Скоріше Дніпро потече назад, аніж росія¬ни подолають його...” та, як кажуть мої земляки, не так сталося, як га¬далося.
Наприкінці вересня війська чотирьох фронтів — Центрального, Воронезького, Степового і Південно-Західного, — вийшовши майже одночасно до Дніпра на величезному відтинку від Лоєва до Запоріжжя, у багатьох місцях з ходу форсували ріку і розгор¬нули бої за розширення плацдармів. Всього на пра¬вому березі Дніпра було створено двадцять три плацдарми. Дев'ять з них захопили війська Воро¬незького (з 20 жовтня він почав називатись 1-м Ук¬раїнським) фронту.
Жодна армія у світі не форсувала раніше такий потужний водний рубіж з ходу на такому широкому фронті.
Першими перетнули Дніпро окремі групи і неве¬ликі підрозділи, переважно піхотні і артилерійські. Форсування почалось з величезним поривом і ентузіазмом.
Коли наші війська підійшли до Дніпра, Військова рада Воронезького фронту звернулася до особового складу із закликом — за всяку ціну форсувати рі¬ку, з честю виконати свій високий обов'язок перед Батьківщиною.
Наші табельні засоби для переправи відстали від передових частин, мости і переправи через ріку ворог висадив у повітря при відступі. Часу втрачати було не можна, щоб не дати ворогові оговтатись і закріпитись на правому березі. У повній мірі тут проявились солдатська кмітливість і винахідливість. В хід пішли підручні засоби: плоти з колод, дощок і жердин, залізні бочки, рибальські човни, баркаси і катери, приготовані партизанами і населенням, ворота і двері, плащ-намети, натоптані соломою — все, що потрапляло під руку і могло три-двері, плащ-намети, натоптані соломою або сіном — все, що потрапляло під руку і могло триматись на плаву. Прив'язавши до цих поплавків свою зброю, воїни штовхали їх поперед себе в кри¬жаній воді і пливли через широкий Дніпро. На правому березі вони поставали перед німцями з вранішнього туману, як привиди, і відчайдушно бились кожний метр рідної землі. В кровопролитних бо¬ях клаптики звільненої землі ширились і перетво¬рювались у плацдарми.
Всій країні став відомим подвиг чотирьох гвардійців з 51-ої танкової бригади: Пєтухова. Сисолятіна, Семенова та Іванова. Це вони першими пере¬пливли Дніпро і обрушились на ворога, як сніг на голову, зав'язати жорстокий бій, відволікли увагу гітлерівців від переправи і тим самим забезпечили приховане зосередження на правому березі цілого батальйону, котрий раптово атакував і зайняв село Григорівну. Так було покладено початок створенню букринського плацдарму південніше Києва.
Уперті бої розгорнулись на північ від Києва, в районі Лютежа та Вишгорода. Тут особливо відзна¬чились воїни 240-ої стрілецької дивізії полковника Уманського. Першим переправився на лютізький плацдарм взвод, яким командував старший сержант Нефьодов. Жменька радянських воїнів під його командуванням міцно зачепилась за крутоярий бе¬рег і декілька годин відбивала натиск ворога. Наступ¬ної ночі надійшло підкріплення. З цього почався лютізькйй плацдарм, котрий згодом відіграв вирішальну роль у звільненні Києва.
Взяти Київ, розташований над Дніпром на висо¬кому березі, прямим ударом в лоб було неможливо. Тому війська 1-го Українського фронту застосували вельми вправний обхідний маневр з північного за¬ходу і заходу.
Радянське командування планувало здійснити звільнення столиці України двома ударами, зав¬даючи головного удару з плацдарму в районі Вели¬кого Букрина, допоміжного — з лютізького плац¬дарму.
Бойові дії в букринському закруті Дніпра пока¬зали, що плацдарм надто малий для створення ударного угруповання. Супротивник створив тут міцну оборону, закрив вихід з невеликого букринсь¬кого закруту п'ятьма танковими і моторизованими та п'ятьма піхотними, дивізіями. Глибокі балки і яри утруднювали маневр наших танків. Тому головного удару вирішено було завдати з лютізького плац¬дарму.
На цьому плацдармі і довелось діяти 5-му гвар¬дійському танковому корпусу, яким в той час я командував.
