| Назва: | Наші славні земляки Яготина |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,09 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 325 |
Наші славні земляки.
Григорій Косяченко
“Я не кину співати про степ...” Григорій Панфилович Косяченко (1903-1935)талановитий український радянський поет, поет широкий і відкритий. Його батьки Черняхівські селяни-трударі. Мати дала йому талант не буденний, революція відкрила можливість учитися, працювати. Близько восьми років тривала літературна творчість. За цей час у світ вийшло 8 поетичних збірок. “Віхоли”, “Залізна кров” (1927р.), “Схід сонця” (1928), “Шторм” (1929), “Полустанок” (1930), “Вибрані поезії книга І”, “Дорога” (1931), “Борня і дні” (1932).
Косяченко любив рідну землю, тужив за селом. “Я не кину співати про степ...” – писав він, і створив багато зворушених віршів.
А за селом стоїть смуглява тиша,
До серця приколола сірий біль.
І по борознах кров’ю вже не пише
Лунав спів оскаженілий біль.
Не так давно тут ранили гармати,
і крицею точився кулемет,
А вороги далеким шляхом – в коло...
І тільки з рани просюрчала кров.
Упав до ніг знесилений вже голос..,
Ах! про минуле згадую я знов !..
І освітив криваві пальці місяць...
– О, скільки вже було тут боїв?
Чи скоро землю з кров’я перемішать,
І над болотом звисне не туман, а гнів?
Іван Царинний
Іван Михайлович Царинний родом із Яготина. Тут він з’явився на світ у 1952 році, тут минуло його дитинство, тут закінчив середню школу, пізнав працьовитих людей і сам вперше відчув на смак, яка вона, праця. Трудовий стаж розпочав робітником у радгоспі, електрозварником. Враження від цієї напруженої землі живуть тепер в його віршах. Почав писати дуже рано, лише у 25 років з’явилося кілька доробок у періодиці, якими привернув увагу.
Улюблений образ молодого поета – світло. Воно йому тремтить, переливається, бринить і щемить, дише, сміється, біжить...
Від природи наділений даром проникнення в поетичну суть речей, даром олюднення й метафори. Поезія Івана Царинного наближається до фольклорної не лише у посліду ванні певних засобів, вироблених народнопісенною традицією – молодий поет близький до народної творчості.
Кращі вірші І. Царинного: “Троїсті музики”, “Сон”, “Синє полум’я”, “Батькове поле”, “Рибалка”, “Сім днів літа”, “Смерть пасічника”, “Вулиця” ота поєднана із залюбленістю в людей благословенна дитинність.
У Яготинській районній бібліотеці є дві поетичні збірки І Царинного “Гілка блискавки” видана у 1978 році у видавництві “Молодь” та “Довіра лісова” (1990), Радянський письменник.
Анатолій Прохоренко
Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі, докторантурі. Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації.
Перша поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній поет навчався в школі.
У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира.
Євген Степанович Товстуха.
7жовтня І934 року в с Макіївка що на Чернігівщині народився Євген Степанович Товстуха. У 60-х роках закінчив Київський медінститут із тих часів веде початок його захоплення літературою. Ним напи¬сано декілька строго документальних, біографічних повістей ( про Миколу Лисенка, Кирила Стеценка), створюючи які, він виконав величезну пошукову роботу, Також книжку гумористичної прози " Як пізнати дружи¬ну". Сам музикант, фольклорист, знатний маляр. Як поборник рідної мови і травознай чверть віку був гнаний і переслідуваний.
Своїми різнобічними талантами і заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і науки. Євген Степанович Товстуха написав II ґрун¬товних дуже корисних для медичної науки і лікарів-практиків моног афій. Адже праці "фітотерапія", яка витримала 3 видання, "фітотерапевтичні заходи проти радіації", "Як зупинити смерть", "Раджу ліки переві¬рені тисячоліттям", " Українська народна медицина", " Кришталева чара", "Лікувальна магія українців" -це не лише теоретика - практичні надбання українсь¬кої народної медицини, але й одухотворений шлях нашого поступу І розуміння психології українців. Його цілющі настої, відвари, сиропи й мазі поверну¬ли радість життя десяткам, сотням тисяч людей.
Але Євген Степанович пішов далі і 3робив те що могла заповісти тільки народна пам'ять - він повер¬нув гідність І визнання українській народній меди¬цині. Завдяки його подвижницькій праці. Його наполег¬ливості, як наукового і практичного Фітотерапевта вона входить сьогодні у коло таких знаних народних меди¬цин, як древня тибетська, Індійська, єгипетська.
Уславлений лікар.. народний академік, вчений фольклорист. Вірний внук Данбога... Вельми красива людина... коротше кажучи: Євген Товстуха
Але захопленням немає меж. Е ще вірші. Вони з’явились не раптово, вони прийшли у час людського хвилювання і натхнення "це нагорода за каторжну пра¬цю" , - так писав про натхнення наш великий художник-земляк Ілля Репін
Григорій Косяченко
“Я не кину співати про степ...” Григорій Панфилович Косяченко (1903-1935)талановитий український радянський поет, поет широкий і відкритий. Його батьки Черняхівські селяни-трударі. Мати дала йому талант не буденний, революція відкрила можливість учитися, працювати. Близько восьми років тривала літературна творчість. За цей час у світ вийшло 8 поетичних збірок. “Віхоли”, “Залізна кров” (1927р.), “Схід сонця” (1928), “Шторм” (1929), “Полустанок” (1930), “Вибрані поезії книга І”, “Дорога” (1931), “Борня і дні” (1932).
Косяченко любив рідну землю, тужив за селом. “Я не кину співати про степ...” – писав він, і створив багато зворушених віршів.
А за селом стоїть смуглява тиша,
До серця приколола сірий біль.
І по борознах кров’ю вже не пише
Лунав спів оскаженілий біль.
Не так давно тут ранили гармати,
і крицею точився кулемет,
А вороги далеким шляхом – в коло...
І тільки з рани просюрчала кров.
Упав до ніг знесилений вже голос..,
Ах! про минуле згадую я знов !..
І освітив криваві пальці місяць...
– О, скільки вже було тут боїв?
Чи скоро землю з кров’я перемішать,
І над болотом звисне не туман, а гнів?
Іван Царинний
Іван Михайлович Царинний родом із Яготина. Тут він з’явився на світ у 1952 році, тут минуло його дитинство, тут закінчив середню школу, пізнав працьовитих людей і сам вперше відчув на смак, яка вона, праця. Трудовий стаж розпочав робітником у радгоспі, електрозварником. Враження від цієї напруженої землі живуть тепер в його віршах. Почав писати дуже рано, лише у 25 років з’явилося кілька доробок у періодиці, якими привернув увагу.
Улюблений образ молодого поета – світло. Воно йому тремтить, переливається, бринить і щемить, дише, сміється, біжить...
Від природи наділений даром проникнення в поетичну суть речей, даром олюднення й метафори. Поезія Івана Царинного наближається до фольклорної не лише у посліду ванні певних засобів, вироблених народнопісенною традицією – молодий поет близький до народної творчості.
Кращі вірші І. Царинного: “Троїсті музики”, “Сон”, “Синє полум’я”, “Батькове поле”, “Рибалка”, “Сім днів літа”, “Смерть пасічника”, “Вулиця” ота поєднана із залюбленістю в людей благословенна дитинність.
У Яготинській районній бібліотеці є дві поетичні збірки І Царинного “Гілка блискавки” видана у 1978 році у видавництві “Молодь” та “Довіра лісова” (1990), Радянський письменник.
Анатолій Прохоренко
Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі, докторантурі. Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації.
Перша поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній поет навчався в школі.
У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира.
Євген Степанович Товстуха.
7жовтня І934 року в с Макіївка що на Чернігівщині народився Євген Степанович Товстуха. У 60-х роках закінчив Київський медінститут із тих часів веде початок його захоплення літературою. Ним напи¬сано декілька строго документальних, біографічних повістей ( про Миколу Лисенка, Кирила Стеценка), створюючи які, він виконав величезну пошукову роботу, Також книжку гумористичної прози " Як пізнати дружи¬ну". Сам музикант, фольклорист, знатний маляр. Як поборник рідної мови і травознай чверть віку був гнаний і переслідуваний.
Своїми різнобічними талантами і заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і науки. Євген Степанович Товстуха написав II ґрун¬товних дуже корисних для медичної науки і лікарів-практиків моног афій. Адже праці "фітотерапія", яка витримала 3 видання, "фітотерапевтичні заходи проти радіації", "Як зупинити смерть", "Раджу ліки переві¬рені тисячоліттям", " Українська народна медицина", " Кришталева чара", "Лікувальна магія українців" -це не лише теоретика - практичні надбання українсь¬кої народної медицини, але й одухотворений шлях нашого поступу І розуміння психології українців. Його цілющі настої, відвари, сиропи й мазі поверну¬ли радість життя десяткам, сотням тисяч людей.
Але Євген Степанович пішов далі і 3робив те що могла заповісти тільки народна пам'ять - він повер¬нув гідність І визнання українській народній меди¬цині. Завдяки його подвижницькій праці. Його наполег¬ливості, як наукового і практичного Фітотерапевта вона входить сьогодні у коло таких знаних народних меди¬цин, як древня тибетська, Індійська, єгипетська.
Уславлений лікар.. народний академік, вчений фольклорист. Вірний внук Данбога... Вельми красива людина... коротше кажучи: Євген Товстуха
Але захопленням немає меж. Е ще вірші. Вони з’явились не раптово, вони прийшли у час людського хвилювання і натхнення "це нагорода за каторжну пра¬цю" , - так писав про натхнення наш великий художник-земляк Ілля Репін
