1 2 3

Композиція вільно розвивається як складне, віртуозне єдине ціле. Є якась внутрішня закономірність у то¬му, що саме в Седневі, де за свідченням дослідників широко були розповсюджені відомі народні картинки з зображенням Козака Мамая, народилась картина Є. Миронової «Ой, не шуми, луже...» Під розбитим дубом, який наче символі-зує лихоліття, що відшуміли над Україною, сидить козак і грає на бандурі. Піснею, що лине із парубочих вуст, cприймається жар-птиця, яка зручно вмостилася на бандурі. Праворуч струн¬ко підносяться тополя й калина — сим¬вол жіночої долі. В колориті картини переважає зелений колір найтонших гра¬дацій — від темно-зеленого до інтенсив¬но смарагдового. Сліпуче спалахують на ньому червоні деталі. Останнім часом композиції переважно будуються на чорному, зеленому, бла¬китному, жовтому тлі, яке ніби «збирає» форму, надає їй нової декоративної виразності. Малює вона на папері, кар¬тоні технікою акварелі, вживає гуаш, темперу з олією (саме так написані її самобутні роботи останніх років — «До¬рога у село», «А мати жде», «Життя три¬ває», «Мій край» та інші). Крім робіт станкового характеру — «кар¬тин», як вона сама їх називає,— худож¬ниця виконала багато мистецьких тво¬рів різних жанрів. Створювала вона окремі декорації до фільму режисера Ю. Ільєнка «Вечір на Івана Купала». Під враженням цієї нової для неї і цікавої ро¬боти народились багатофігурні станкові композиції на тему творів М. В. Го¬голя — казкова феєрія — поєднання ви¬гадки і реальності.

Багато і плідно працює художниця та¬кож на ниві видавничої справи. «Мисте¬цтво» видало у вигляді невеликого ки¬лима її «Весілля», «Веселка» — дитячу книжку «А де ж наша зозуля?» Казкові, радісні, барвисті малюнки будять фанта¬зію дітлахів, привчають їх до краси. Якось я запитала у Є. Миронової, чи хотілося б їй попрацювати в архітектурі. «Так, це моя заповітна мрія»,— відпо¬віла вона. І мрія здійснилася. Наприкін¬ці 60-х років відомий архітектор А. Доб-ровольський проектував у Києві ресто¬ран «Курені» на дніпрових схилах. Розробляючи проект, він знав, що монументально-декоративні роботи буде ви¬конувати Є. Миронова. їй «на підмогу» прийшов чоловік, художник Л. Явор-ський, з яким від того часу вони пра¬цюють разом.

Наступний етап — спільна робота в За¬поріжжі над монументально-декоратив¬ним оздобленням ресторану «Козацький дозор». Це величезний за обсягом комп¬лекс живописних і декоративно-ужитко¬вих робіт, що відтворює легендарну істо¬рію і поетичність запорізької землі. Тут значно розширюється палітра художни¬ці: працює вона і з зовсім новим для неї матеріалом—керамікою, і розробляє ескізи декоративних рушників для стін ресторану.

Але ж найповніше буйний живописний темперамент митця знаходить вихід у монументально-декоративних розписах. «Лісова пісня» — зветься один з них. Тут яскраво втілились спогади про лісо¬ве царство, в оточенні якого пройшло дитинство Є. Миронової. «Я більш за все на світі люблю ліс,— розповідає во¬на,— і просто не можу жити, щоб не піти до лісу, не поблукати по зелених хащах і сонячних галявинах, щоб не надихатись його пахощів і не наслухатись його чарів¬них співів».

...Стелиться, розливається на яскравому зеленому тлі поетична розповідь про улюбленого друга — ліс. Зображення реальні і казкові водночас. Вступають в дію закони народної творчості — поетич-не світосприйняття, поетичне узагальнення. «Мені кажуть — де ти бачила таку корову? А я відповідаю — то ж во¬на нас годує, то ж вим'ячко її дає моло¬ко — от я його і прикрасила, і розмалю¬вала; і роги їй також квітами уквітчала, бо ж смирна вона і добра». Так у складному процесі народної твор-чості Є. Миронової поєднується твере¬зий реалістичний погляд на життя і живе, безпосереднє відчуття художника. Хвилюють митця складні, загальнолюд¬ські теми, такі, як тема Космосу. І її роботи знову ж таки вирізняються серед інших оригінальністю відтворення, яс¬кравою фантазією, поетичністю. У її стан¬кових композиціях і монументально-декоративних роботах незмінно ожива¬ють образи дитинства — і «джерельце з живих струмків», і величезний, неначе решето, «соняшник», і «квітуче латаття», і «лелеки, що ремонтують своє гніздо». В особі Є. Миронової яскраво втілено здатність власною обдарованістю втілю¬вати колективний досвід свого народу,кращі національні традиції. Однак це не виключає ролі індивідуального досвіду, загальноосвітньої культури, ерудиції — тобто всього того, що дав народній художниці і наш час, і спілкування з професійними митцями — Т. Яблон-ською, С. Кириченком, Г. Довженком, С. Колосом, О. Данченком. Творчість художниці Є. Миронової останніх років, як уже мовилося, тісно пов'язана з творчістю її чоловіка Леоніда Федоровича Яворського. Він — учасник

1 2 3