| Назва: | Історія Збройних Сил України. Їх участь у Великій Вітчизняній війні |
| Розмiр: | 27,44 KB |
| Надіслав(ла): | Taras |
| Опис: | 28 k |
| Скачувань: | 5124 |
1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.
Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.
Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопро¬литних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянсько¬го Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацис¬тська загроза була смертельно небезпечною оскільки фа¬шизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба про¬ти „третього рейху" була війною за врятування від зни¬щення і Вітчизни, і самих народів.
2. Пластунський та січовий рух в Україні
Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українсько¬го народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запози¬чив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і сту¬дентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповню¬валися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” ство¬рений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування мо¬лоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політич¬них організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.
Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, СУДДЯ, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними положеннями, організовували муштру, влаштовували курси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої організації в Галичині перешкоджала політика Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь поча¬ли масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Гали¬чині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстра¬цію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.
Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях УКРАЇНСЬКИЙ легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону УСС коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чо¬ловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотен¬ного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейте¬нанти), рідше чотарі (командири взводів).
Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.
Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.
Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопро¬литних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянсько¬го Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацис¬тська загроза була смертельно небезпечною оскільки фа¬шизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба про¬ти „третього рейху" була війною за врятування від зни¬щення і Вітчизни, і самих народів.
2. Пластунський та січовий рух в Україні
Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українсько¬го народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запози¬чив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і сту¬дентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповню¬валися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” ство¬рений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування мо¬лоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політич¬них організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.
Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, СУДДЯ, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними положеннями, організовували муштру, влаштовували курси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої організації в Галичині перешкоджала політика Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь поча¬ли масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Гали¬чині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстра¬цію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.
Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях УКРАЇНСЬКИЙ легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону УСС коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чо¬ловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотен¬ного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейте¬нанти), рідше чотарі (командири взводів).
Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.