| Назва: | Письменники Драбівщини |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 10,89 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 347 |
Дзверін Ігор Олександрович народився 5 листопада 1929 р. в м. Драбові на Черкащині в сім’ї вчителів. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1955р). Директор інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, головний редактор журналу "радянське літературознавство". Доктор філологічних наук, професор, академік АН УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани" та медалями. Автор праці "Остап Вишня" (1957), лауреат премії в галузі літературно-художньої критики.
Петро Гуріненко "Ігореві Дзеверіну–50".("літературна Україна" 6 листопада 1979 р.). Ігор Дзверін належить до того покоління, коли війна наклала суворий відбиток на його юність. Свої перші кроки в науці зробив під пильним батьківським наглядом і добрим оком М. Рильського, М. Гудзія. Роки праці поруч з ним сприяли ставленню працьовитого критика.
Любов до людей, до літератури, до наукового пошуку – визначальна риса його характеру як людини, так і вченого. Ігор Олександрович ніколи не залишався в рамках чистої науки. Згадаймо його цікаві, гострі, наснажені думками і почуттями статті у періодичній пресі, його виступи у літературних зібраннях і форумах, які пройняті щирим уболіванням за долю, розвиток, дальше піднесення звучання "Сонячних кларнетів" української радянської літератури, за пропаганду, її великого внеску в світову скарбницю. Ігор Олександрович не лише тонко відчуває і глибоко розбирається в сучасному літературному процесі, а й прагне активно впливати на нього, спрямовуючи літературознавчу думку, як учений.
Ігор Дзверін - великий життєлюб і оптиміст. Кожну доручену справу доводив до кінця, працює весело і цілеспрямовано з великою серйозністю і наполегливістю з повною віддачею всіх душевних і фізичних сил, чого вимагає і від своїх підлеглих.
Вадим Пепа
"Нові члени спілки письменників" (літературна Україна 1988 р. 2 липня)
Пепа Вадим Іванович народився 9 січня 1936 року в с. Драбів на Черкащині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював кореспондентом редакції газети "Літературна Україна", завідуючим відділом художньої літератури газети "Друг читача". Нині – на творчій роботі.
Поет, прозаїк. Пише українською мовою. Автор книжок для дітей "Найкращий трамвай" ("Веселка", 1979), "Прилетів лелека з вирію" ("Веселка", 1986 ), художньо документальної повісті "Не підведи, брате" ( "Веселка", 1981), поетичної книжки за народними мотивами "Скажи мені, соколе", сценарії художньо-документальних фільмів "Петро Панч" (Укркінохроніка) та "Андрій Головко".
Пилип Шутір.
Старше покоління великохуторян пам’ятає, як у довоєнних газетах та журналах друкувалися вірші їх односельця Пилипа Шутіра. Одні раділи, інші дивувалися, що так просто й красиво він може писати.
Батьки Пилипові з діда-прадіда хлібороби та й дітей мали восьмеро. За свідченням старшої сестри Горпини Пилип народився в 1913 році. Ще до школи самотужки навчився читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу великохутірської семирічки, після закінчення якої він навчався у Золотоніському педтехнікумі. Деякий час вчителював у рідній школі, але література все більше захоплювала юнака і він їде до Харкова вчитися на журналіста. У 30-і роки працює журналістом в Дніпропетровську та Запоріжжі, а у 1939 році в редколегії "Комсомолець України" м. Київ. Тут багато пише й друкує своїх творів. З перших днів війни він на фронті як письменник-воїн, як журналіст. Він загинув у вирі жорстокої війни. Довго шукали сліди його рідні. Не значився він й у списках великохуторян, що загинули на війні.
Лише недавно стало відомо, П.А.Шутір прийнятий членом спілки письменників посмертно. Ще одне славне ім’я на літературній карті Драбівщини засяяло доброю славою. Великохуторяни гордяться своїм земляком, письменником-воїном.
Члени спілки письменників прийняті посмертно . ("Літературна Україна", 1985р. 11 липня).
Шутір Пилип Антонович народився 1913 р . в селі Великий Хутір Драбівського району на Черкащині в родині хлібороба. Після закінчення семирічки й Золотоніського педтехнікуму вчителював. Навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1936 року працював в редакціях обласних газет "Молодий більшовик" (Вінниця), "Більшовицька зміна" (Дніпропетровськ), "Червоне Запоріжжя" (Запоріжжя), "Комсомолець України" (Київ). Член ВЛКСМ, учасник великої оборони Києва. Помер у 1944 році в середній Азії. Вірші П. Шутіра надруковано в збірці "В єдинім строю" "Радянський письменник" 1985р.
Гулак Микола Іванович.
Народився 25 травня 1822 р. Золотоношівський повіт Полтавської губернії ( тепер с. Олімпіадівка Драбівського району, Черкаської області), в сім’ї небагатого дворянина. Закінчив юридичний факультет , здобувши ступінь кандидата правознавства. В 1845-1847 роках працював при канцеляріях київського, подільського, волинського генерал-губернаторів і в тимчасовій комісії для розгляду давніх актів.
Петро Гуріненко "Ігореві Дзеверіну–50".("літературна Україна" 6 листопада 1979 р.). Ігор Дзверін належить до того покоління, коли війна наклала суворий відбиток на його юність. Свої перші кроки в науці зробив під пильним батьківським наглядом і добрим оком М. Рильського, М. Гудзія. Роки праці поруч з ним сприяли ставленню працьовитого критика.
Любов до людей, до літератури, до наукового пошуку – визначальна риса його характеру як людини, так і вченого. Ігор Олександрович ніколи не залишався в рамках чистої науки. Згадаймо його цікаві, гострі, наснажені думками і почуттями статті у періодичній пресі, його виступи у літературних зібраннях і форумах, які пройняті щирим уболіванням за долю, розвиток, дальше піднесення звучання "Сонячних кларнетів" української радянської літератури, за пропаганду, її великого внеску в світову скарбницю. Ігор Олександрович не лише тонко відчуває і глибоко розбирається в сучасному літературному процесі, а й прагне активно впливати на нього, спрямовуючи літературознавчу думку, як учений.
Ігор Дзверін - великий життєлюб і оптиміст. Кожну доручену справу доводив до кінця, працює весело і цілеспрямовано з великою серйозністю і наполегливістю з повною віддачею всіх душевних і фізичних сил, чого вимагає і від своїх підлеглих.
Вадим Пепа
"Нові члени спілки письменників" (літературна Україна 1988 р. 2 липня)
Пепа Вадим Іванович народився 9 січня 1936 року в с. Драбів на Черкащині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював кореспондентом редакції газети "Літературна Україна", завідуючим відділом художньої літератури газети "Друг читача". Нині – на творчій роботі.
Поет, прозаїк. Пише українською мовою. Автор книжок для дітей "Найкращий трамвай" ("Веселка", 1979), "Прилетів лелека з вирію" ("Веселка", 1986 ), художньо документальної повісті "Не підведи, брате" ( "Веселка", 1981), поетичної книжки за народними мотивами "Скажи мені, соколе", сценарії художньо-документальних фільмів "Петро Панч" (Укркінохроніка) та "Андрій Головко".
Пилип Шутір.
Старше покоління великохуторян пам’ятає, як у довоєнних газетах та журналах друкувалися вірші їх односельця Пилипа Шутіра. Одні раділи, інші дивувалися, що так просто й красиво він може писати.
Батьки Пилипові з діда-прадіда хлібороби та й дітей мали восьмеро. За свідченням старшої сестри Горпини Пилип народився в 1913 році. Ще до школи самотужки навчився читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу великохутірської семирічки, після закінчення якої він навчався у Золотоніському педтехнікумі. Деякий час вчителював у рідній школі, але література все більше захоплювала юнака і він їде до Харкова вчитися на журналіста. У 30-і роки працює журналістом в Дніпропетровську та Запоріжжі, а у 1939 році в редколегії "Комсомолець України" м. Київ. Тут багато пише й друкує своїх творів. З перших днів війни він на фронті як письменник-воїн, як журналіст. Він загинув у вирі жорстокої війни. Довго шукали сліди його рідні. Не значився він й у списках великохуторян, що загинули на війні.
Лише недавно стало відомо, П.А.Шутір прийнятий членом спілки письменників посмертно. Ще одне славне ім’я на літературній карті Драбівщини засяяло доброю славою. Великохуторяни гордяться своїм земляком, письменником-воїном.
Члени спілки письменників прийняті посмертно . ("Літературна Україна", 1985р. 11 липня).
Шутір Пилип Антонович народився 1913 р . в селі Великий Хутір Драбівського району на Черкащині в родині хлібороба. Після закінчення семирічки й Золотоніського педтехнікуму вчителював. Навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1936 року працював в редакціях обласних газет "Молодий більшовик" (Вінниця), "Більшовицька зміна" (Дніпропетровськ), "Червоне Запоріжжя" (Запоріжжя), "Комсомолець України" (Київ). Член ВЛКСМ, учасник великої оборони Києва. Помер у 1944 році в середній Азії. Вірші П. Шутіра надруковано в збірці "В єдинім строю" "Радянський письменник" 1985р.
Гулак Микола Іванович.
Народився 25 травня 1822 р. Золотоношівський повіт Полтавської губернії ( тепер с. Олімпіадівка Драбівського району, Черкаської області), в сім’ї небагатого дворянина. Закінчив юридичний факультет , здобувши ступінь кандидата правознавства. В 1845-1847 роках працював при канцеляріях київського, подільського, волинського генерал-губернаторів і в тимчасовій комісії для розгляду давніх актів.